Задля вивезення українського хліба на Північ окрім примусу потрібно було створити відповідне інформаційне тло, адже хлібозаготівлі в голодуючих місцевостях виглядали нонсенсом. Тому в російській пресі інформацію про український голод блокували. У липні 1921 р. відповідний поворот було проведено і в українських засобах масової інформації. Дозволялось говорити лише про голод в Росії і, відповідно про внесок України у його ліквідацію.
Сутність необхідної інформаційної політики роз’яснювала постанова ЦК КП(б)У про кампанію по боротьбі з голодом від 4 серпня 1921 р.: «Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії, від боротьби з неврожаєм в Україні, де допомога місцям, що постраждали він неврожаю, може бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами».
Постанова створила необхідний інформаційний грунт для надмірного вивезення українського збіжжя до Росії. Його обсяг, що становив 28, 5 млн. пудів, перевищував третину надходжень хліба по хлібозаготівлях з врожаю 1921 р. (75 млн пудів). Крім того, до РСФРР надійшло 40% (1 млн. пудів) продовольчого фонду Центральної комісії допомоги голодуючим при ВУЦВК. Тривалий час надходження цього фонду, завдяки замочуванню голоду в УСРР, спрямовувалися виключно до неврожайних місцевостей РСФРР. У результаті, в УСРР у травні 1922 р. держава забезпечувала лише 10% тих, хто потребував допомоги, в той час, як у РСФРР, її отримувала більшість голодуючих (60-80%). Внаслідок у неврожайних місцевостях УСРР спостерігалось катастрофічне поширення голоду. Від грудня до травня кількість селянських господарств, визнаних державою голодуючими, збільшилася втричі. Узимку 1922 р. в південних губерніях України, за даними представника Міжнародного комітету допомоги голодуючим В. Квіслинга, голодувало 8 млн населення, з них 3,5 млн. абсолютно не мали чого їсти, а решта харчувалась сурогатами.
Блокаду з інформації про голод в Україні було знято напочатку 1922 р., після офіційного визнання частини неврожайних губерній України голодуючими. 16 січня політбюро ЦК КП(б)У доручило своєму агітаційно-пропагандистському відділу і ЦК Допгол при ВУЦВК вжити заходів, щоб у пресі з’явилось «побільше відомостей про голод на півдні України». Це рішення активізувало допомоги голодуючим УСРР. Крім того, з України були зняті зобов’язання по забезпеченню голодуючих в РСФРР. У травні 1922 р., коли були визнання голодуючими всі неврожайні губернії УСРР, розміри допомоги їх населенню, що з січня 1922 р надавалась ЦК Допгол при ВУЦВК, збільшилася, порівняно з початком року, в 8,5 разів.
Злочинний досвід замовчування голоду був вдруге використаний восени 1922 р. заради поновлення зернового експорту. Аби експорт не виглядав аморальним, Москва оголосила, що новий врожай повністю припинив голод та реорганізував ЦК Допгол при ВУЦВК в Центральну комісію по боротьбі з наслідками голоду. Замовчування голоду в Україні призвело до надмірного хлібного експорту та посилення хлібного дефіциту у неврожайних українських губерніях.
О. Мовчан
провідний науковий співробітник
Інституту дослідження Голодомору
Національного музею Голодомору-геноциду