Російським катам прощення не буде! (Короткі нотатки про українську історію та непокаране зло)

Коли ми, співробітники Інституту дослідження Голодомору, писали про мільйони українців, котрих комуністичний тоталітарний режим убив, знищив, стратив, змусив страждати, до кінця не усвідомлювали, що «непокаране зло» знову буде жорстоко вбивати, нівечити українців у своїй державі, на своїй землі і сльози матерів за невинно убієнними дітьми кривавими ріками потечуть Україною. Ми схиляємо голови та встаємо навколішки перед кожним українцем, якого фашистський окупаційний російський режим убив, змусив страждати і плакати. Російським катам прощення не буде!
Військова окупація Української Народної Республіки (1917–1921 рр.) зумовила розчленування України та подальшу анексію – привласнення української території, перетворення її на адміністративну одиницю СССР (анексія почалася із утворенням СССР). Завершенням військової окупації України стало ухваленням 31 січня 1924 р. Конституції СССР. Комуністичний тоталітарний режим знищив Україну як суб’єкта міжнародного права, перетворивши її на територіальну одиницю. Примусові реквізиції продовольства, грабунок, терор, репресії, що їх застосовував комуністичний тоталітарний режим до українців, зумовили розгортання в Україні широкомасштабного українського опору.
Опинившись під владою окупаційного більшовицького режиму, українці продовжували зберігати свою національну ідентичність та державницькі традиції, які були головним чинником об’єднання нації та її спротиву московській політиці. З перших років окупації України більшовики розпочали політику державного терору проти українців.
Сталін сформував жорстку тоталітарну, диктаторську систему, зосередивши всю повноту влади у своїх руках. Для реалізації цих задумів сталінському режиму, окрім розбудови важкої індустрії та військово-промислового комплексу, потрібно було зламати спротив так званих внутрішніх ворогів, які могли стати перешкодою планам російських комуністів. Упродовж 1921–1933 років в Україні відбулися десятки тисяч антирадянських виступів, де брали участь мільйони українців. Масове знищення української нації голодом розпочалося взимку 1932 р. та тривало фактично до кінця 1933 р. Постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 22 листопада 1932 р. було створено спеціальну комісію (члени: С. Косіор, С. Реденс, А. Кисельов), що мала право остаточно затверджувати смертні вироки у справах репресованих під час «хлібозаготівель» в Україні. 1 січня 1933 р. українські очільники отримали телеграмою від Й. Сталіна текст постанови політбюро ЦК ВКП(б) з ультиматумом до українських селян віддати державі буцімто прихований хліб, а у разі невиконання цієї вимоги, їм загрожувало покарання за законом «про п’ять колосків», тобто розстріл, а за пом’якшуюючих обставин – ув’язнення на 10 років у концтаборі. Директива ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933 р., підписана Й. Сталіним і В. Молотовим, заблокувала українців в межах «території голоду», заборонивши виїзд із радянської України і Північно-Кавказького краю в інші регіони СССР за хлібом і в’їзд на ці території. До жодного іншого адміністративного регіону СССР чи республіки подібного рішення не було застосовано.
У 1932–1933 роках Кремль створив у республіці такі умови життя, які були розраховані на тотальне знищення української нації, шляхом злочинного вилучення всіх продуктів харчування. Голодомор-геноцид зламав опір української нації комуністичному тоталітарному режиму, совєцькій владі вдалося взяти під контроль Україну. Характеризуючи події 1932–1933 рр. в УСРР, Рафаель Лемкін підкреслив: «Це, мабуть, класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації – винищення українського нації. …Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самої суті совєтизму. …».
Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) у резолюції 96 (I) від 11 грудня 1946 р. оголосила, що геноцид є злочином, який порушує норми міжнародного права, суперечить духу і цілям Організації Об’єднаних Націй; цивілізований світ засуджує його, визнаючи, що протягом всієї історії геноцид завдавав великих втрат людству. Оприлюднення 19 квітня 1988 р. звіту Спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932–1933 рр. в Україні, виконавчим директором якої був призначений Джеймс Мейс, поклало початок міжнародному визнанню Голодомору геноцидом.
Напередодні 70-х роковин Голодомору під тиском громадськості, підтриманої вченими, своє офіційне ставлення до Голодомору висловила Верховна Рада України. У постанові від 28 листопада 2002 р. «Про 70-ті роковини Голодомору в Україні» його було названо геноцидом.
Разом з тим, Україна, як країна-засновниця ООН і член найповажніших міжнародних організацій, наполягає, щоб Голодомор в Україні 1932–1933 рр. був визнаний геноцидом не тільки на інституційному рівні в окремих країнах, а й на рівні універсальних міжнародних організацій. Ситуація в РФ навколо трактування Голодомору 1932–1933 рр. ще більше загострилася. 1 грудня 2011 р. рішенням Мєщанського районного суду м. Москви були визнані екстремістськими і заборонені до розповсюдження на території Російської Федерації книги українського дослідника Голодомору доктора історичних наук В. Марочка. У грудні 2014 р., після анексії Криму, Феодосійський міський суд оштрафував директора Феодосійської центральної бібліотечної системи за зберігання у двох бібліотеках міста 12 примірників науково-популярної брошури В. Марочка. 20 листопада 2015 р. за рішенням того ж Мєщанського суду до Федерального списку екстремістських матеріалів було внесено і видання «Рафаель Лемкін: Радянський геноцид в Україні», що побачило світ 2009 р. у Києві у перекладі на шість офіційних мов ООН та 22 інші мови.
Ця робота продовжує залишатися актуальною і набуває важливості у дні російсько-української війни.
Україна знову протистоїть нищівній агресії з боку РФ, але й масштабній інформаційній навалі сталінських послідовників із Кремля, опертій на брехню, залякування, смерть невинно убієнних дітей.
Окупаційний режим Російської Федерації більше не приховує імперських амбіцій і відкрито проголошує про «збирання» під владою Кремля усіх територій, що були окуповані російським комуністичним тоталітарним режимом і входили до складу СССР. Понад 80 % населення сучасної Росії підтримують злочинну імперську політику своєї влади. Українцям знову доводиться опиратись захопленню своїх територій, нав’язуванню чужих цінностей, намаганню зламати волю.
Більше того, перед українською нацією знову постає загроза геноциду. Організатор агресивної війни проти України президент РФ В. Путін багато років пропагує шовіністичну тезу “росіяни і українці – один народ”, яка заперечує культурну самобутність українців, наше право на державну незалежність та євроатлантичний вибір, зрештою, навіть право на існування. Злочинний путинський режим намагався політичним тиском, економічним шантажем та підкупом українських високопосадовців нав’язати українській нації свою антидемократичну модель держави і суспільства, а коли ці спроби провалилися розв’язав у 2014 році війну проти України. Російська окупація Криму та окремих районів на сході держави стала першою у постгітлерівській Європі спробою анексувати території іншої суверенної країни, брутальним порушенням норм міжнародного права, зобов’язань Росії за чисельними українсько-російськими та міжнародними договорами.
Ці злочинні дії не похитнули волю України захищати демократію та європейські цінності, інтегруватися до євроатлантичної спільноти. Тоді неототалітарний путинський режим вирішив радикально розв’язати “українське питання” і розпочав 24 лютого 2022 р. широкомасштабне військове вторгнення до України, кінцевою метою якого є знищення української державності та асиміляція української нації. Досягти цих цілей можна лише геноцидними методами. Але держава-агресор наштовхнулася на героїчний опір української нації та протидію цивілізованого світу, який засудив неспровоковане вторгнення Росії в Україну та почав надавати останній різнобічну допомогу.
Сьогодні українські армія, влада та суспільство сповнені рішучості не допустити повторення геноциду української нації, який «червона Москва» організувала у ХХ ст., прагнуть захистити суверенітет і територіальну цілісність України, європейські цінності та міжнародне право від посягань неототалітарної Росії. Це важка боротьба, адже українцям доводиться протистояти державі-агресору, яка має другу армію в світі, великі людські та матеріальні ресурси, яка вчиняє злочини проти людяності та воєнні злочини. Втім, якщо справедлива боротьба української нації проти агресії Росії буде негайно і дієво підтримана міжнародним співтовариством, то є всі шанси попередити новий геноцид та зупинити світ від сповзання до Третьої світової війни.