Світлана Маркова,
директорка Інституту дослідження Голодомору
Національного музею Голодомору-геноциду
Андрій Козицький,
старший науковий співробітник
Інституту дослідження Голодомору
Національного музею Голодомору-геноциду
Імперський месіанізм є одним із наріжних каменів російської державної ідеології. Від початку XV ст. Москва проголошувала, що її історичним призначенням є відродження Візантійської імперії та збереження особливого типу православної духовності, яка має урятувати цілий світ. Завдяки цьому Москва, буцімто, мала б стати Третім Римом – спадкоємницею Римської та Візантійських імперій, останнім оплотом духовності у морі вселенського зла. Протягом наступних століть Московська держава пережила багато катаклізмів, але її імперські комплекси залишилися неймовірно живучими. Вони не зникли із падінням царизму та встановленням у колишній Російській імперії комуністичного режиму.
Патримональний характер “російської православної цивілізації” передбачав чітко структуроване суспільство, наявність монарха, вождя (государя), апарат примусу та риси держав східно-деспотичниго типу, де тотальне одержавлення, індоктринація свідомості використовувалося для вирішення завдань, що потребували мобілізації всіх суспільних сил. Російський філософ Микола Бердяєв у 1933 р. писав: “У долі російського народу сталася дивовижна річ. У Росії замість Третього Риму вдалося втілити ідею Третього Інтернаціоналу, й на нього перейшло багато рис Третього Риму”. (Н. Бердяев. Истоки и смысл русского коммунизма. Париж, 1955. С. 118). Сучасний російський учений Б. Миронов, оприлюднив у 2012 р. дані опитування росіян у 2007 р., у яких: 7 % респондентів ідентифікували Росію з Азією, 11 % – із Заходом, 74 % – із самобутньою “євразійською державою, у якої власний історичний шлях розвитку”, 8 % – не знали, що відповісти. Б. Миронов попередив громадськість, що концепція «особливої історичної ролі Росії, її всесвітньої величі; особливого шляху розвитку» буде мати подальші негативні наслідки (Миронов Б. Н. Благосостояние населения и революции в имперской России: ХVІІІ–ХХ века. М., 2012. С. 13-14).
Імперський концепт віддавна існує у Росії на двох рівнях: у максимально спрощеному вигляді для внутрішнього масового вжитку, та у науковоподібній формі для пояснення “таємничої російської душі” іноземцям. Російська політологиня Т. Грачева ще у 2009 р. товкмачила, що “історичний шлях російської державності – шлях імперський, шлях до Третього Риму як до імперії духу Нового Єрусалиму … В ідеї теократії, що об’єднує Третій Рим і Новий Єрусалим, сконцентрувалося те, що називають Святою Руссю”. (Т. Грачева. Невидимая Хазария. Алгоритмы геополитики и стратегии тайных войн мировой закулисы. Рязань, 2009. С. 398). Пересічним росіянам путінська пропаганда не втомлюється вторувати, що всі вони (воїни Третього Риму) мають захищати “Святую Русь” і “священную государственность”.
Словосполучення-маркер “Свята Русь” використовували у Росії для психологічної мобілізації прихильників режиму ще у царські часи. Відомий французький дослідник інтелектуальної історії Ален Безансон слушно поставив питання, чому жодна із християнських держав не допускає аналогічного за структурою визначення (“Свята Франція”, Свята Італія чи “Свята Естонія”) для свого позиціонування, й усі інші народи Європи вживають згаданий прикметник лише у традиційній титулатурі “Святої Землі” у Палестині? (А. Безансон. Свята Русь / Пер. З фр. Т. Марусика. Київ, 2017. С. 59). На думку А. Безаносона така унікальна російська претензійність стала наслідком “конфіскації релігійного вчення політичним дискурсом”. Російська держава переконує своїх громадян, що вони духовно вищі від інших народів вже за самим фактом свого народження, і мають через це обов’язок зберігати свою віру і свій спосіб життя незмінними.
Чергова реінкарнація ідеї Третього Риму у вигляді ідеологічної доктрини, що виправдовує путінську агресію проти України, відбувається на наших очах. Захлинаючись у пароксизмах шовіністичної люті, російські пропагандисти, різноманітні скабєєви, соловйови та симоняни, волають сьогодні, що Росія протистоїть цілому світу як “остання цитадель духовності”.
Від часів античності ідеалом західної філософії та суспільної думки є цілісність людської душі, подолання її внутрішнього розколу. Більшості росіян такі проблеми невідомі. Роздвоєність «російської душі» добре помітна. Основна дилема російської історії полягає у тому, що Російська держава змушує своїх підданих залишатися рабами, але, водночас із тим, очікує від них, що вони зможуть на рівних конкурувати із вільними людьми демократичних країн Західного світу. Це призводить до аксіологічної шизофренії, девальвації усіх духовних, моральних та естетичних цінностей. У путінській Росії можна уважити себе віруючим православним і бути корупціонером, називатися гуманістом і одночасно із тим підтримувати війну проти України, можна вбивати українських дітей, ґвалтувати українських жінок, тортурувати мирне населення, мародерити, хизуватися цим перед батьками, дружинами, радитися з ними, що вкрасти й привезти на Росію.
Брехня та двоєдумство є для росіян звичними і масовими. Саме звідси походять інфантильні та боягузливі пости “Ми за мир” російських співаків, акторів та митців, які заявляють, що вони “вне политики”. Брехня у державних масштабах призвела Росію до появи ефекту бумеранга. Люди, які роками продукували штучну реальність, сприймають її зараз як дійсність.
Але незнання історії, так само як і її зумисне спотворення, не звільняють суспільства від відповідальності за наслідки своєї діяльності. Уся історія російської державності була одним великим списком війн, грабунків, мародерства, приниження, знущань, нівелювання прав та свобод окремої людини, нав’язування спотвореного сприйняття реальності. Сучасний росіян, можливо й усвідомлює, що він і його держава чинять зло, але виправдовує себе тим, що є носієм “священной государственности” в глобальному царстві темряви. І ось тут у кожної притомної людини виникають прямі паралелі із есхатологічними ідеями німецького історика культури та письменника Артура Меллера ван ден Брука про “Третій Райх”. У концепції ван ден Брука, “Вічна Німецька держава”, яку німці ще тільки мали створити у майбутньому, розглядалася як духовний спадкоємець Священної Римської імперії німецької нації та Німецької імперії Гогенцоллернів. Книга про “Третій Райх” вийшла друком у 1923 р., а вже через десять років її ідеї почав втілювати на практиці Адольф Гітлер. Війною проти України Путін теж пробує втілити російську ідею “Священної Русі”.
Російські пропагандисти також використовують для виправдання військової, політичної, релігійної агресії, ідеї про «Новий Єрусалим». Новий Єрусалим, Небесне Місто, яке явить Господь в кінці історії. Проте чомусь виникає стійка асоціація із «Новим Єрусалимом», як одним із таборів системи ГУЛАГ.
Відомий італійський учений-семіотик та письменник Умберто Еко якось зауважив, що найбільшою таємницею середовищ, які претендують на те, аби уважатися носіями найвищої мудрості світу, найчастіше є те, що вони не володіють жодними знаннями, а отже і жодними таємницями. Імовірно, що багатолітнє претензійне теоретизування про “Святу Русь” та “таємниці російської душі” має лише одну мету – приховати порожнечу й холод, які гніздяться у росіян у тому місці, де інші люди мають серце; і облудну, роз’їдаючу нелюбов, де інші – мають душу.