Роль політвідділів МТС у вчиненні Голодомору-геноциду

Для практичного втілення наміру Сталіна знищити частину української нації Кремль задіяв весь партійний і державний апарат, каральні органи, прокуратуру, суди УСРР. У цій величезній машині примусу й покарання найвагомішу роль відігравали органи ГПУ.

Однак, попри фізичне знесилення українців надзвичайними вилученнями хліба, що почалися із суцільною колективізацією, і особливо через пограбування українського села під час хлібозаготівельної кампанії з урожаю 1931 р., коли було насильно забрано в рахунок хлібозаготівель понад 39 % валового збору зерна, планомірне й методичне застосування геноцидних заходів у другій половині 1932 р., цей злочинний намір щодо української нації до кінця року не було виконано.

Вилучення не тільки зерна, а й усіх продуктів харчування, було поставлене в Україні на потік з приїздом восени 1932 р. комісії на чолі з одним з найближчим соратником Сталіна, членом політбюро ЦК ВКП(б) і головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. Це призвело до масової смертності в усіх регіонах України. Разом з тим, в Україні повсюдно спостерігався глухий опір хлібозаготівлям не тільки населення, а й низових керівників; невдоволення виказували навіть керівники районного рівня, пояснюючи зниження показників так званих хлібозаготівель відсутністю зерна як в колгоспах, так і в окремих дворах. Такі прояви непокори свідчили про значний потенціал України до спротиву політиці Кремля.

Сталін вважав, що головними винуватцями в цьому були очільники КП(б)У та інших керівних органів в Україні через їхню «м’якотілість». Він не довіряв запевненням генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора у беззастережній відданості своєму вождю, адже мірилом цієї відданості вважав здатність безумовно і в окреслений строк виконати визначені завдання. Аби своєчасно відслідковувати і реагувати на можливі загрози створеній ним тоталітарній системі влади, зокрема й тримати під контролем поставлених ним же керівників, Сталіну було недостатньо тільки органів ГПУ.

Місцеві апарати ГПУ на початку 1930-х рр. теж у повній мірі не досягали сільської «глибинки». Обласні відділи ГПУ УСРР скаржилися, що значна частина внутрішніх районів республіки не мала районних апаратів і обслуговувалася штатними співробітниками із сусідніх районних ГПУ. На початку 1930-х рр. органи ГПУ на рівні сільських районів були представлені або районним уповноваженим (іноді мав ще помічника уповноваженого), або районним відділенням у складі районного уповноваженого ГПУ та двох-трьох помічників уповноваженого, один із яких «обслуговував» сусідній «прикріплений» район, де не було штатного співробітника держбезпеки. Звичайно, що за такого навантаження довідатися про всі «контрреволюційні петлюрівські змови» було важко. Місцева агентурна мережа теж не завжди спрацьовувала, оскільки агенти (сільські активісти, працівники районних радянських установ, які постійно працювали по селах району, селяни та ін.) були не в змозі класифікувати «злочин, здійснений петлюрівцями».

Сталін потребував розгалуженої мережі, вживленої в нову систему аграрних відносин, що, з одного боку, була 100-відсотково складовою цієї системи, а з іншого, за кілька років свого функціонування стала звичною і не викликала б підозр ні у населення, ні у номенклатури. На думку Й. Сталіна, це мав бути політичний орган із чіткими владними компетенціями, не пов’язаний із місцевою партійно-радянськими органами, що мав би окремий канал зв’язку із союзним центром. Також у його розпорядженні мала бути каральна складова.

Найбільш придатною для цього була створена ще 1929 року система машинно-тракторних станцій (МТС).

Розв’язанню питання контролю над питомою частиною населення України в потрібному Сталіну руслі було присвячено об’єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б) 7–12 січня 1933 р. Згідно з його рішенням, у кожній МТС мали створити політвідділи, яким і відводилась роль контролю за місцевим керівництвом. В Україні до цієї функції додавався ще й контроль над вилученням в українців продуктів харчування. Генсек, який, як завжди, редагував резолюцію пленуму, акцентував увагу саме на національно-політичній компоненті спротиву в одній республіці – в Україні, адже термін «петлюрівці» чітко пов’язувався тільки з УНР. Він навіть підкреслив носіїв цієї компоненти – українську інтелігенцію, що транслювала інтереси й ідеї селянської громади. Тому, незважаючи на загальносоюзний характер резолюції пленуму, український фактор став головним у визначенні першочергових ворогів більшовизму.

Ба більше, комуністичні очільники сформулювали конкретні завдання, що не залишали сумніву в антиукраїнській спрямованості. Першочерговим завданням політвідділів було «[…] забезпечення безумовного й своєчасного виконання колгоспами й колгоспниками своїх зобов’язань перед державою і, зокрема, рішуча боротьба з розкраданням колгоспного добра, боротьба з випадками саботажу заходів партії і уряду під час хлібозаготівель та м’ясозаготівель у колгоспах».

Спрямованості на каральну чистку відповідала і загальна структура політвідділу МТС та всієї мережі. Начальник політвідділу МТС (заступник директора МТС), начальник політсектору МТС і водночас заступник завідувача обласного (крайового) земельного управління призначалися ЦК ВКП(б) згідно із представленням першого секретаря обкому (крайкому), ЦК нацкомпартії. У структурі наркомату землеробства СРСР створювалося політичне управління МТС, начальник якого призначався ЦК ВКП(б) і був одночасно заступником наркома землеробства СРСР.

Виходячи із алгоритму призначень, основна роль у пропозиції кандидатур належала ЦК ВКП(б). Саме тут підбиралися і направлялися відповідні кандидатури на місця. Про надзвичайні повноваження свідчила і система підпорядкування: начальники політвідділів МТС підпорядковувалися начальнику обласного (крайового) політсектору МТС і координували свою діяльність із місцевим райкомом партії або шляхом входження до складу бюро райкому, або періодичним інформуванням; начальник обласного (крайового) політсектору підпорядковувався безпосередньо начальнику політуправління наркомату землеробства СРСР і погоджував свою роботу із місцевими обкомами (крайкомами) і ЦК нацкомпартії. Тобто була вироблена система інформування про ситуацію на місцевому рівні, що не залежала від місцевого комітету партії і навіть республіканського ЦК.

Начальнику політвідділу підпорядковувалися два заступники по загальнопартійній і помічник по комсомольській роботі.

Одна з посад заступників начальника політвідділу була номенклатурою ГПУ. Завданням співробітника ГПУ в політвідділі МТС було визначено боротьбу з контрреволюційними проявами в колгоспах сфери обслуговування своєї МТС, з «розкрадачами, шкідниками, терористами, саботажниками», інформування районних органів ГПУ про політичні настрої селянства, всебічне висвітлення у своїх інформаціях політико-морального і виробничо-господарського стану МТС і радгоспів. При цьому заступники начальників політвідділів мали повну самостійність у здійсненні агентурно-оперативної роботи, зокрема й щодо голів колгоспів, секретарів партосередків, парторгів. На підставі звітів заступників начальників політвідділів МТС готувались відповідні документи для вищого керівництва СРСР про роботу ГПУ на селі, зокрема й про масштаби голоду, факти канібалізму. Призначення цих заступників начальників політвідділів МТС відбувалось у жорстко централізованому порядку в Москві. Відділ кадрів ОГПУ формував список кандидатів, які затверджувались на посаду відповідними постановами оргбюро ЦК ВКП(б).

Оцінюючи політико-економічну ситуацію, начальники політвідділів у доповідних записках робили висновки про «ворожу діяльність», «шкідницьку роботу керівництва колгоспів, бригадирів, завгоспів», «протиставлення колгоспних інтересів державним інтересам», а також інтересів колгоспників інтересам держави. І в цьому була велика доля правди, адже селяни бачили, що результати їхньої праці вивозяться із колгоспних комор для виконання хлібозаготівлі, а їхнім родинам залишалося голодувати.

Важливим завданням політвідділів МТС було надання інформації про врожайність і реальні обсяги зібраного збіжжя, аби змусити голів колгоспів віддати заготівельникам приховані невеликі запаси хліба, створені із необлікованого збіжжя. Цю інформацію політвідділи отримували від політично благонадійних бригадирів тракторних бригад, які до того ж були матеріально вмотивовані у реальному обліку врожаю, оскільки від цього залежала їхня заробітна плата і премії.

Працівники політвідділів обвинувачували доведених до голодної смерті колгоспників у «ледарстві», бо, бачте, вони виробили мало трудоднів і тому нині помирають від голоду. У випадку голодування колгоспників, які виробили понад 300 і більше трудоднів, вони звинувачували керівників колгоспів, які «розікрали», «розбазарили» збіжжя і не забезпечили «вагомого» трудодня.

Одразу після своєї організації у 1933 р. політвідділи активно включилися у кампанію з організації посіву. Вони вимагали від керівництва колгоспів максимально «мобілізувати» у колгоспників посівний матеріал для засіву колгоспних полів. Це означало, що у колгоспників забиралися останні кілограми зерна, які могли продовжити життя їм та їхнім родинам. Водночас, фіксуючи критичний стан посівної кампанії, керівники політвідділів, наголошували на її «саботажі» колгоспами, попри те, що через вивезення колгоспних насіннєвих фондів в рахунок хлібозаготівель останні повністю залишилися без посівного матеріалу.

Так само політвідділи постійно наголошували на «саботажі» збиральної кампанії. Керівники колгоспів часто інформували, що голодні, знесилені люди не здатні виконувати встановлені «зверху» норми виробітку. Але такі розмови інтерпретувалися як спротив класового ворога і спростовувалися протилежними заявами політвідділів. Так, помічник начальника Любарської МТС по комсомольській роботі Ягнятинський 11 серпня 1933 р. писав про окремих комсомолок, які змогли вижати серпом за робочий день 12–13 сотих га зернових, іншому комсомольцю вдалося вижати 17 сотих га. Разом з тим, Ягнятинський був вимушений визнати, що переважна більшість колгоспників не виконує норми виробітку. Однак пояснював це не тим, що люди через виснаження були не в змозі це зробити, а проявом опору класового ворога, який мав на меті зрив збиральної кампанії і хлібоздачі.

Як співучасники геноциду українців, політвідділи МТС були не тільки ініціаторами і виконавцями розверстаних планів хлібозаготівлі. Водночас, вони вимагали повернення позик, що були отримані колгоспами у 1932 – початку 1933 рр., хоча повернення цих позик було пролонговане на 1934 – 1935 рр. Однак, рішення про відтермінування повернення позики не публікувалося і не поширювалося серед колгоспного керівництва. Це означало, що за наявності економічних можливостей колгоспів (а вони були добре відомі МТС) позики з відсотками стягувалися. Позиція політвідділів була однозначною – позики повинні були стягнені.

На тлі заборони зрізати колоски й цілковитої відсутності у людей продуктів харчування такі дії призводили до продовження масової смертності українців. Вона супроводжувалась психічними розладами і такими аномаліями, як канібалізм. Про це, зокрема, свідчить доповідна записка начальника політвідділу Старо-Синявської МТС начальнику Вінницького політсектору МТС Л. Паперному від 20 липня 1933 р.: у с. Паплинці (з’їдено 2 дітей), Іванківці (4 дітей), Стара Синява, Пабино (жінку й дитину). Також у ній зазначалося, що «[…] у цих колгоспах ми маємо значну кількість смертних випадків. Правда треба сказати, що основна маса цих опухлих і помираючих колгоспників, вступили до колгоспу восени 1932 р. і наприкінці весни 1933 р. Але загальний стан цих колгоспів важкий».

Одним із завдань політвідділів була охорона посівів і врожаю 1933 р., адже голодуючі люди займалися масовими крадіжками посіяного зерна, а особливо молодого врожаю прямо з поля. Політвідділи утворювали групи мобільної охорони полів із числа комсомольців, командирів і червоноармійців запасу Червоної армії тощо. Такі групи отримували необмежені повноваження, що призводило до масових знущань над голодними людьми і навіть убивств.

Разом з тим, право на здійснення каральних функцій було одним із маркерів діяльності політвідділів МТС, їхньої «надзвичайності». За цей напрям відповідав один із заступників начальника політвідділу. Будучи кадровим співробітником ОГПУ, для широкого загалу він залишався заступником по загальнопартійній роботі, тобто ця посада мала легендоване прикриття. Лише у документах з обмежувальними грифами «Секретно», «Конфиденциально», «Для служебного пользования», адресованими до ЦК КП(б)У, до обкому КП(б)У чи обласного (крайового) політсектору МТС, їх називали заступниками начальників політвідділів із спецроботи чи заступниками начальників політвідділів по ОГПУ.

Крім проведення оперативно-розшукової роботи, виявлення антирадянського і контрреволюційного елементу у зоні відповідальності машинно-тракторної станції, він формував агентурну мережу в бригадах МТС і селах, збирав інформацію про настрої робітників, колгоспників, одноосібників, сільської інтелігенції, місцевих активістів, компромат на комуністів для комісій із «чистки партії», а також контролював виконання хлібозаготівель. Фактично він виконував обов’язки районного уповноваженого ГПУ УСРР. Заступники начальників політвідділів МТС по ОГПУ підпорядковувалися обласному відділу ГПУ УСРР.

Згідно з директивою ГПУ УСРР і політсектору МТС наркомату землеробства УСРР від 17 червня 1933 р., заступники начальників політвідділів МТС по ОГПУ зберігали повну самостійність в оперативній роботі, і про її результати вони мали усно інформувати начальників політвідділів. Останнім наказали врахувати специфіку оперативно-чекістської роботи їхніх заступників по ОГПУ.

Заступники начальників політвідділів МТС по ОГПУ здійснювали арешти на власний розсуд. За дрібні порушення виробничої дисципліни колгоспниками вони вимагали від голів колгоспів їх штрафувати.

Восени 1933 р. поступово почали трансформуватися каральні функції політвідділів МТС за невиконання хлібозаготівель колгоспами й одноосібниками. Після завершення третьої «генеральної чистки партійних лав» 1933 р. також відпала потреба тотального контролю над партійно-радянським апаратом, адже свої посади зберегли тільки найбільш лояльні до Сталіна і зобов’язані йому кар’єрним зростом висуванці, які довели на практиці готовність виконати будь-які настанови Кремля. Водночас відбулося розширення кількості районних апаратів ГПУ УСРР, і рівень охоплення агентурною мережею почав зростати.

Зважаючи на такий комплекс причин, постановою пленуму ЦК ВКП(б), що відбувся 25–28 листопада 1934 р., політвідділи МТС були реорганізовані у звичайні партійні осередки, підпорядковані райпарткомам. Колишні заступники начальників політвідділів МТС по ОГПУ стали легальними співробітниками апарату держбезпеки реорганізованого обласного УНКВС.

О. М. Асаткіна, начальника політсектору МТС Наркомзему УСРР, який забезпечував в Україні ідеологічне й організаційне виконання політвідділами МТС злочину геноциду, у 1934 р. було призначено начальником Управління народногосподарського обліку УРСР, що займалося, зокрема, й статистикою населення. На цій посаді він мусив приховати масштаби людських втрат української нації від Голодомору-геноциду.