Режим «чорних дошок» у Дніпропетровській області (Н. Романець)

Наталя РОМАНЕЦЬ

провідний науковий співробтник

Інституту досліджень Голодомору, д.і.н., професор

Мета дослідження полягає у висвітленні «чорнодошечного» режиму, запровадженого у Дніпропетровській області під час хлібозаготівельної кампанії 1932/33 р.: масштабів, застосованих репресивних заходів, пропагандистських акцій, їхнього впливу на виконання хлібозаготівель, наслідків.

Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, усебічності. Для реалізації мети були застосовані порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний методи. Опрацювання архівних документів здійснено завдяки методам джерелознавчого та герменевтичного аналізу.

Висновки. Колективні об’єднання та сільради Дніпропетровської області почали заносити на «чорну дошку» ще до ухвалення постанови політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р., застосовуючи до них товарну блокаду. Після санкціонування «чорнодошечного» покарання республіканською владою партійно-радянське керівництво Дніпропетровщини до початку грудня 1932 р. занесло на «чорну дошку» 228 колгоспів у 44 районах.

Спочатку «чорнодошечні» заходи застосовувалися до колгоспів з найнижчими показниками виконання хлібозаготівель. Але наприкінці грудня 1932 р. обласна влада під тиском сталінського емісара П. Постишева змінює підхід до визначення об’єктів репресії: на «чорну дошку» почали заносити великі колгоспи із значними заготівельними планами, які складали вагому частину районного та обласного плану хлібозаготівель.

До «чорнодошечних» сіл та колгоспів застосовували адміністративні репресії: товарну блокаду, штрафування селян-одноосібників у натуральній і грошовій формі, дострокове стягнення фінансової заборгованості з колгоспів. У «чорнодошечних» селах проводилася чистка колгоспів, партосередків від «контрреволюційних елементів». Репресивні заходи поєднувалися з пропагандистськими: вивішувалися дошки ганьби, плакати й гасла. Республіканські та обласні газети відряджали до них спеціальних кореспондентів.

Після офіційного завершення хлібозаготівельної кампанії 5 лютого 1933 р. у Дніпропетровській області на «чорній дошці» залишилось 128 колгоспів. Головним наслідком «чорнодошечного» режиму, запровадженого в селах Дніпропетровської області, стали масовий голод і велика смертність населення.

Ключові слова: репресії, «чорні дошки», колгоспи, Дніпропетровська область.

З-поміж репресивних заходів, застосованих владою під час хлібозаготівельної кампанії 1932/33 р., режим «чорних дошок», мабуть, найвідоміший і, як здається на перший погляд, найбільш досліджений. «Чорнодошечну» екзекуцію українського села висвітлюють провідні вітчизняні і зарубіжні науковці, що займаються проблематикою Голодомору: В. Марочко[1], С. Кульчицький[2], І. Зеленін[3], М. Івницький[4]. Українським інститутом національної пам’яті підготовлений «Перелік населених пунктів України, занесених на «чорну дошку» у 1932–1933 роках»[5]. Своєрідним підсумком наукового доробку у цій царині стала монографія Г. Папакіна «Чорні дошки»: антиселянські репресії (1932–1933)». Цінність вказаної праці полягає у спробі історика здійснити комплексний аналіз режиму «чорної дошки» в Україні, визначити його складові, зміст, «місце у загальних репресіях комуністично-радянської влади, запроваджених у 1932–1933 роках задля остаточної ліквідації селянства як класу, приборкання й упокорення сільського населення, розв’язання національного питання»[6]. Дослідник порівнює застосування цього репресивного заходу в різних регіонах СРСР: Кубані, Поволжі, Казахстані. Г. Папакін вважає особливістю «чорнодошечних» методів боротьби з українським селянством їхню «комплексність (запроваджувалася водночас низка репресивних засобів) та спрямованість на створення нестерпних умов для мешканців українських сіл». У монографії наводяться й узагальнені дані про застосування цього репресивного заходу в окремих областях України та республіці загалом[7].

На цьому тлі, як не парадоксально, малодослідженим залишається регіональний аспект проблеми. В наукових розвідках, присвяченим подіям Голодомору в окремих регіонах України, історики обов’язково згадують про «чорнодошечний» режим, але переважно обмежуються переліком колективних об’єднань і населених пунктів району, де він був запроваджений. Це стосується і вступних статей до обласних томів «Національної книги пам’яті жертв Голодомору». Побіжно ця проблематика висвітлюється і в працях самого автора, в яких характеризується репресивна складова хлібозаготівельної кампанії 1932/33 р. у Дніпропетровській області[8]. Тому дане наукове дослідження покликане заповнити цю лакуну. Метою статті є висвітлення «чорнодошечного» режиму, запровадженого у Дніпропетровській області під час хлібозаготівельної кампанії 1932/33 р.: масштабів, застосованих репресивних заходів, пропагандистських акцій, їхнього впливу на виконання хлібозаготівель, наслідків.

«Чорнодошечний» метод впливу на «саботажників хлібозаготівель» був запроваджений постановою політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р. Згідно з нею, колгоспи, що потрапляли на «чорну дошку», опинялися в стані своєрідної економічної блокади – у них припинялася кооперативна, державна й колгоспна торгівля, а з крамниць вивозилися всі товари; з колгоспів, колгоспників і одноосібників стягувалися всі раніше видані кредити та інші фінансові позики, водночас у колективних об’єднаннях проводилася чистка від «контрреволюційних елементів». Занесення колгоспів на «чорну дошку» здійснювалося за рішенням облвиконкомів, які зобов’язувалися негайно повідомляти про це ЦК[9].

Попри те, що постанова ЦК КП(б)У й ідентична до неї за змістом інструкція РНК УСРР від 20 листопада 1932 р. дозволяли заносити на «чорну дошку» тільки окремі колгоспи, облвиконкоми застосували цей захід щодо сільрад, сіл, одноосібників і навіть цілих районів. РНК і Наркомзем УСРР розцінювали такі дії обласного керівництва як перегини, але іншої думки дотримувалося партійне керівництво республіки, яке своїм рішенням від 29 листопада 1932 р. фактично підтримало ініціативні облвиконкоми, санкціонувавши занесення на «чорну дошку» сіл і районів з попереднього дозволу ЦК[10].

Перші села і колгоспи Дніпропетровської області були занесені на «чорну дошку» ще до запровадження цього заходу на всеукраїнському рівні. 11 листопада 1932 р. в газеті «Зоря» була оприлюднена постанова президії Дніпропетровського облвиконкому про занесення на «чорну дошку» 32 колгоспів і 19 сільрад та запровадження до них товарної блокади: припинення завезення і продажу промтоварів, а також вивезення всього наявного краму, який «перекидали» до населених пунктів та колективних об’єднань, що «чесно і сумлінно виконують свої обов’язки перед державою з хлібоздавання»[11]. У Великотокмацькому районі рішенням районних організацій «чорнодошечний» режим «із застосування промтоварної репресії» запроваджувався у семи колективних об’єднаннях 12 листопада 1932 р.[12].

Після санкціонування «чорнодошечного» покарання республіканською владою партійно-радянське керівництво Дніпропетровської області почало ухвалювати рішення, запроваджуючи цей режим в десятках колгоспів. Так, постановою президії Дніпропетровського облвиконкому від 25 листопада 1932 р. було занесено на «чорну дошку» 26 колгоспів: шість колгоспів в Солонянському районі, чотири – в Оріхівському, Нікопольскому, Павлоградському, три – в Молочанському та Великолепетиському, один – в Томаківському та Царекостянтинівському[13]. Переважно це були колективні об’єднання районів, які найбільше відставали з виконанням хлібозаготівель. Наприклад, Молочанський район виконав лише 36,4% річного плану, Солонянський – 35,9%, Великолепетиський – 29,7%.

Наступною постановою Дніпропетровського облвиконкому від 29 листопада 1932 р. «чорнодошечний» режим запроваджувався ще у 29 колгоспах області. Найбільше колективних об’єднань покарали у Великотокмацькому районі – 5, Терпінянському, П’ятихатському районах і Кам’янській сільраді – 4[14].

Якщо до колгоспів, занесених на «чорну дошку» 25 і 29 листопада 1932 р., застосовувалась уся система репресивних заходів, визначених постановою політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р., то постанова президії Дніпропетровського облвиконкому від 20 грудня 1932 р. запроваджувала їх вибірково. Так, артілі ім. Шевченка Селецької сільради та «Червоне поле» Старокодацької сільради Дніпропетровської міськради, «Зелений гай» Андріївської сільради і «Зелений лан» Адамівської сільради Божедарівського району передбачалося лише оштрафувати у «межах 15-ти місячного плану м’ясозаготівель». Натомість в колгоспах «Декабрист» Дніпрянської сільради Великолепетиського району, ім. Леніна Сергіївської сільради Софіївського району та «Рот-Фронт» Покровського району запроваджувалася вся система «чорнодошечних заходів»[15].

«Чорнодошечний» режим застосовувався до колективних об’єднань або за пропозицією райвиконкомів, міськкомів, райкомів КП(б)У, або за ініціативою Дніпропетровського обкому та облвиконкому. Наприклад, на початку січня 1933 р. у Криворізькому районі на «чорній дошці» знаходилось дев’ять колгоспів. При цьому рішенням Криворізького міськкому КП(б)У із подальшим затвердженням обласних організацій були занесені на «чорну дошку» сім колгоспів, ще у двох «чорнодошечний» режим був запроваджений Дніпропетровським облвиконкомом та обкомом КП(б)У за власною ініціативою[16].

Керівництво Дніпропетровщини контролювало занесення на «чорну дошку» в районах області. Так, 23 листопада 1932 р. президія Дніпропетровського облвиконкому скасувала не затверджені облвиконкомом постанови районних і міських виконавчих комітетів про занесення колгоспів на «чорну дошку»[17].

Щодо загальної кількості колгоспів, занесених на «чорну дошку» в Дніпропетровській області, то у довідці заступника голови РНК УСРР О. Сербиченка від 26 листопада 1932 р., підготовленій за даними облвиконкомів, згадується про 85 колективних об’єднань[18]. А у двох документах, датованих 2 грудня 1932 р., довідці Наркомзему УСРР та телеграмі секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У В. Строганова вказується, що «чорнодошечний» режим був застосований до 228 колгоспів у 44 районах Дніпропетровщини. Оскільки в області нараховувалось 3355 колективних об’єднань, це означає, що репресували кожне п’ятнадцяте господарство. В. Строганов зазначав, що районне керівництво пропонувало покарати у такий спосіб у 2,5 рази більше колгоспів – 543, або кожен шостий, але обком з цим не погодився[19].

Зазначимо, що співробітникам Державного архіву Дніпропетровського області вдалося встановити 155 колективних об’єднань, занесених на «чорну дошку». Список з їхніми назвами опублікований в збірнику документів Розкуркулення, колективізація, Голодомор на Дніпропетровщині (1929 – 1933 роки)»[20].

Якщо рішеннями обласної влади на «чорну дошку» заносили десятки колективних об’єднань, то знімали з неї одиниці, оскільки основною умовою зняття була наявність «серйозних зрушень у виконанні плану хлібозаготівель». Наприклад, постановою президії Дніпропетровського облвиконкому від 30 листопада 1932 р. «чорнодошечний» режим було скасовано лише у двох колгоспах Василівського району: «Червоні борці» та ім. Шевченка Балківської сільради[21]. Таку ж кількість артілей зняли з обласної «чорної дошки» і 19 грудня: «Комуніст» і «4-й завершальний» Новопразького району[22].

Варто сказати, що чотири «чорнодошечні» колгоспи Вищетарасівської сільради Томаківського району: «Перше травня», «Шевченко», «Сільський господар» та «Запорожець» змогли повністю виконати річні хлібозаготівельні плани лише завдяки тому, що, за сприяння уповноваженого райвиконкому Абрамова, їм дозволили замінити пшеницю на кукурудзу. Спеціальний кореспондент газети «Зоря» Г. Лазурний кваліфікував це як «новий маневр» куркуля з метою «зірвати виконання плану з вирішальних культур»[23], оскільки заміняти пшеницю на інші культури було суворо заборонено. Але Дніпропетровський облвиконком, мабуть не знаючи про заміну, ухвалив 7 грудня 1932 р. постанову про зняття цих колгоспів з «чорної дошки»[24].

У процесі застосування «чорнодошечних» заходів обласна влада під тиском сталінського емісара П. Постишева змінює підхід до визначення об’єктів репресії: замість колективних об’єднань з найнижчими показниками виконання хлібозаготівель на «чорну дошку» почали заносити великі колгоспи із значними заготівельними планами, які складали вагому частину районного та обласного плану хлібозаготівель.

Однією із причин, яка примусила партійне керівництво відкоригувати практику занесення на «чорну дошку», стала поїздка П. Постишева на Криворіжжя, під час якої він особисто відвідав колгоспи ім. Ворошилова та «Червона Україна». Кремлівський емісар побачив, що це бідняцькі колективні об’єднання, організовані із переселенців, які переїхали із інших сіл Криворізького району. Лише у 1928–1929 рр. в цих колгоспах почали будувати господарські приміщення. А у колгоспі ім. Ворошилова частина колгоспників жили в землянках[25].

Тому у доповідній записці до Й. Сталіна від 4 січня 1933 р. П. Постишев фактично визнав недоцільність занесення колективних об’єднань на «чорну дошку» «виходячи суто із статистичних показників виконання цими колгоспами плану»[26]. Кремлівський емісар вказував, що застосування «чорнодошечних» заходів до бідняцьких колгоспів призводило виключно до їхнього «розгрому», не забезпечуючи виконання хлібозаготівель. Щодо занесення на «чорну дошку» колективних об’єднань «Червона Україна» та ім. Ворошилова Криворізького району, то П. Постишев вже звично пояснив цей прорахунок умисними діями «куркулів» і «петлюрівців», які використовуючи некомпетентність районного керівництва, «підсовували нашим дурням такі колгоспи»[27].

Г. Папакін припускається помилки, стверджуючи, що «навіть у випадках, коли кремлівські емісари (Л. Каганович, П. Постишев) визнавали недоцільним або помилковим застосування репресій проти певних сіл/колгоспів, вони не наважувалися скасувати відповідні рішення обкомів чи райкомів КП(б)У. Невідомо про жодний випадок відміни в області ухвал районної влади із застосуванням режиму «чорної дошки», хоча це було явним порушенням установленого порядку»[28]. Пояснити це можна тим, що досліднику не вдалося виявити відповідні архівні документи. У випадку з колгоспами «Червона Україна» та ім. Ворошилова Криворізького району це рішення було скасоване. 31 грудня 1932 р. Дніпропетровський обком КП(б)У за участі П. Постишева та С. Косіора ухвалив постанову, яка санкціонувала зняття з «чорної дошки» цих колективних об’єднань «як неправильно занесених». Обласну контрольну комісію зобов’язали покарати тих криворізьких партійців, «які подали ці колгоспи для занесення на «чорну дошку»[29].

Наступного дня після прийняття цієї постанови Криворізький міськком КП(б)У запропонував першому секретарю Дніпропетровського обкому КП(б)У В. Строганову зняти з «чорної дошки» ще два переселенські колгоспи: «Червона поляна» Явдотіївської сільради та «Труд і культура» Свердловської сільради, а також звернув увагу на недоцільність застосування «чорнодошечного режиму» до колгоспу «Комунар» Новоукраїнської сільради, в якому залишилось 12 селянських господарств – самі жінки, діти, старі, оскільки всі працездатні чоловіки виїхали на виробництво[30].

У зв’язку із зміною підходу при визначенні об’єктів «чорнодошечної» репресії 23 грудня 1932 р. бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У ухвалило рішення, яке вимагало виокремити «40–50 колгоспів із серйозним планом хлібозаготівель, найвідсталіших, які саботують хлібоздачу державі, розбазарили і розкрали хліб». У рішенні особливо наголошувалося на необхідності «дійсно серйозного застування всіх репресій» до цих колгоспів, «у першу чергу, стягнення всіх дострокових платежів: сільгоспподатку, м’ясозаготівлі, страховки і старої заборгованості»[31]. Під час стягнення грошової заборгованості передбачалося застосувати принцип колективної відповідальності: її мали розподілити між всіма господарствами колгоспників для того, щоб вилучити негайно. Передусім, планувалося занести на «чорну дошку» колгоспи Генічеського, Криворізького, Магдалинівського та Апостолівського районів, які в постанові бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У визначалися як найвідсталіші, але і найважливіші для забезпечення виконання хлібозаготівель[32].

Крім колективних об’єднань, у яких «чорнодошечний» режим запроваджувався рішеннями обласної влади, два села Дніпропетровської області – Вербки Павлоградського і Гаврилівка Межівського районів були занесені на «всеукраїнську чорну дошку» постановою РНК УСРР і ЦК КП(б)У від 6 грудня 1932 р.[33]. Можна погодитися з Г. Папакіним, який стверджує, що «об’єкти в Дніпропетровській області, очевидно, обирали за кількісними показниками. Так, с. Вербки було старим козацьким поселенням, згодом казенною слободою з досить великим населенням і розвиненою економікою»[34]. У 1925 р. в селі нараховувалось 1084 господарств, які володіли 12,6 тис. десятин землі. Про заможність села свідчить той факт, що у селі працювали олійниця, паровий млин, 14 вітряків. Під час колективізації у с. Вербки організували три колгоспи: «Зірка», ім. Фрунзе, «Друга п’ятирічка», кожен із яких обробляв близько 3 тис. га орної землі[35]. На момент занесення на «чорну дошку» Вербська сільрада виконала хлібозаготівельний план лише на 29%, а її колгоспи «Пам’ять Леніна» – на 27%, «Зірка» – на 29%[36].

Великим селом було і с. Гаврилівка, у минулому також козацьке поселення, державна військова слобода, волосний центр, в якому було 1217 селянських господарств. У довідці ЦК КП(б)У та РНК УСРР від 26 грудня 1932 р. зазначалося, що до колективізації це село було «куркульсько-середняцьким», тобто заможним. У с. Гаврилівка організували два колгоспи, які об’єднали 908 господарств (80%), інші продовжували вести індивідуальне господарство[37].

Ще однією причиною застосування «чернодошечних» заходів до с. Гаврилівка було те, що мешканці села приймали активну участь у селянському повстанському русі: воювали в загонах Н. Махно, відтак влада вважала село «неблагонадійним». У документах і газетних публікаціях майже всіх «вичищених із колгоспу» та репресованих селян Гаврилівки характеризували як «махновців», незалежно від їхньої реальної участі в махновських загонах. Наприклад, у статті «Балаканина, метушня і … потурання саботажникам», надрукованій в газеті «Зоря» 15 грудня 1932 р., «відомими бандитами-махновцями» називали рахівника артілі «10-річчя Жовтня» Костюка і члена колгоспу «Зоря комунізму» Сидоренка. Також вказувалося, що колгоспник Іван Жук не лише «був у банді Махна», а в його хаті тривалий час розміщувався махновський штаб[38].

Повстанським минулим пояснювала влада і спротив гаврилівців під час хлібозаготівельної кампанії. Приміром, твердоздавець Мефодій Делягін під час вилучення у нього хліба побив представника сільради. Бригадир Пилип Леоненко «закликав колгоспників повернути підводи з хлібом», який «везли для продажу державі, погрожуючи їм і представникам влади розправою». А член правління колгоспу Присяжний навмисно затримував намолочений хліб[39].

Після занесення сіл на «чорну дошку» до них відряджали спеціальних уповноважених. Наприклад, до с. Гаврилівка були направлені бригади райпарткому та обкому у складі шести та восьми співробітників відповідно[40]. А у с. Вербки у січні 1933 р. працювало 42 «уповноважених-масовиків» і спеціальний уповноважений по одноосібному сектору[41].

Заготівельні бригади у складі «ударників і сількорів» направляли до «чорнодошечних» сіл і сусідні передові колгоспи. Зокрема, с. Слов’янка Межівського району відрядило до Гаврилівки бригаду чисельністю 8 осіб, с. Володимирівка – 10 осіб[42].

Щодо роботи уповноважених і їхньої здатності жорстокими каральними заходами вилучити у селян збіжжя, то варто зауважити, що у «чорнодошечних» селах представники районної та обласної влади працювали на заготівлях ще до запровадження «чорнодошечного» режиму. Так, Павлоградський райком КП(б)У відрядив до с. Вербки 14 уповноважених, але це не вплинуло на перебіг заготівель, оскільки збіжжя у селі не було. Під час перебування у селі вони «сиділи в канцеляріях», займаючись тим, що «накачували керівництво села, артілей та звичайних селян». Іноді хвилин на п’ять уповноважені заглядали до бригад. Крім того, через день вони їздили до районного центру, мабуть, за новими розпорядження або для узгодження дій. На момент занесення с. Вербки на «чорну дошку» ці представники райкому вже втекли із села[43].

Необхідність відрядження республіканською та обласною владою нових уповноважених до «чорнодошечних» сіл ще один сталінський емісар Л. Каганович пояснював тим, що «багато уповноважених швидко заражуються місницькими настроями», «зживаються з місцевими працівниками і їх покривають», стають місцевими патріотами, які захищають селян від ЦК. Щоб уникнути цього, він рекомендував частіше їх міняти[44].

Першим репресивним заходом, який застосовувався в «чорнодошечних» селах та колгоспах, була товарна блокада. Приміром, до с. Гаврилівка промтовари припинили завозити вже 9 грудня 1932 р., тобто на третій день після занесення села на «чорну дошку». А весь крам вартістю 6979 крб вивезли із споживчого товариства наступного дня – 10 грудня. Крім того, через тиждень 17–18 грудня сільрада організувала бригади і розставила пости, які «повинні були боротися з таємною торгівлею на базарі»[45].

Іншим напрямом адміністративної репресії, яка застосовувалася в «чорнодошечних» селах, стало штрафування селян-одноосібників. Наприклад, у с. Вербки до 25 грудня 1932 р. оштрафували 8 куркульських господарств і 4 середняцьких. При цьому розміри штрафів, накладених на середняцькі господарства – 1700 крб, перевищували суми штрафів, установлені для куркульських господарств – 400 крб. Розміри штрафів були для селян явно «непідйомними», що доводять суми стягнень. Так, у с. Вербки вдалося отримати від оштрафованих лише 9600 крб із 69 тис. штрафної суми[46].

У разі несплати штрафу вилучали майно боржника, яке продавали з торгів, – його основними покупцями були заготівельники, голови сільрад, колгоспів, члени правлінь або їхні родичі, які скуповували коштовні речі за безцінь. Приміром, у с. Вербки «майно куркулів на покриття штрафів було продане по твердих цінах місцевим сільським робітникам»[47]. Відтак застосування штрафів проти «саботажників хлібозаготівель», по суті, зумовило нову хвилю розкуркулення.

Крім грошових, використовувалися і натуральні штрафи. Так, станом на 26 листопада 1932 р. до 17 «чорнодошечних» колгоспів області із 85 були застосовані м’ясні штрафи[48].

Ще одним заходом фінансового впливу на «чорнодошечні» колгоспи було дострокове стягнення заборгованості. Приміром, 30 листопада 1932 р. Бердянський райвиконком ухвалив рішення протягом десяти діб стягнути 50% заборгованості з семи колгоспів, і ще для такої ж кількості колективних об’єднань термін стягнення був зменшений до 5 діб, а сума стягнень визначена у 100% заборгованості[49].

У «чорнодошечних» селах проводилась чистка колгоспів, партосередків, вилучення за лінією ДПУ «контрреволюційних елементів». Наприклад, у с. Гаврилівка органи ДПУ заарештували 27 селян: 3 членів правлінь колгоспу, 4 бригадирів, 8 рядових колгоспників, 2 комірників, 1 члена сільської робітничо-селянської інспекції, заступника голови сільради, 7 одноосібників[50]. Також чекістами була сфабрикована справа про «масове розкрадання кукурудзи» та «розтаскування хліба з-під молотарки» в артілі «Зоря комунізму». За цією справою до кримінальної відповідальності було притягнуто 10 селян на чолі з головою колгоспу. 31 грудня 1932 р. виїзною сесією облсуду у с. Гаврилівка одного обвинуваченого засудили до розстрілу, трьох – до 10 років, решту – до інших заходів покарання[51]. У с. Вербки до 25 грудня 1932 р. «по лінії ДПУ пройшло 10 справ»[52].

У «чорнодошечних» селах безперервно працювали судово-слідчі бригади – у с. Вербки виїзна сесія нарсуду до кінця грудня розглянула 22 справи про нездачу й розкрадання хліба. До 12 січня 1933 р. у цьому селі відбулося одинадцять судових процесів, на яких було розглянуто 44 справи. Під час одного з них 9 січня 1933 р. нарсуддя Рублевський засудив трьох мешканців села за таємний помол зерна ручним млином та крадіжки збіжжя в колгоспі: Юхима Писанку – до 8 років позбавлення волі, Феодосія Синчука – до двох років, Якова Щербака – до 5 років ув’язнення з висилкою на такий же термін за межі України[53].

Судово-слідча бригада притягнула до кримінальної відповідальності і все партійно-радянське та колгоспне керівництво с. Вербки: голову сільради Базая, його заступника Ткаченко, голову ревкомісії Зоренко, секретаря партосередку Зеленського, голову артілі Білоконя, всього 14 посадовців. Місцевих можновладців звинуватили не лише у «куркульському саботажі хлібозаготівель», але й у зловживанні посадовим становищем: розбазарюванні колгоспного майна, привласненні вилучених куркульських речей, звільненні за хабарі від контрактації або доведення зменшеного плану, самопостачанні – брали у колгоспі безкоштовно продукти, овчини, смушки[54].

Після ухвалення вироків суддя був зобов’язаний популяризувати їх серед колгоспників, показавши їхній зв’язок із причинами невиконання хлібозаготівель. Тому після показових судових процесів в «чорнодошечних» селах проводили загальні збори колгоспників та одноосібників, сподіваючись, що налякані публічною розправою селяни почнуть здавати прихований хліб. Але представники влади були змушені визнати, що очікуваних результатів не досягли. Як повідомляв Криворізький міськком, на колгоспних зборах «виступів було багато, але нічого конкретного в цих виступах не зазначено»[55].

За відсутність масово-роз’яснювальної роботи суддів карали. Так, судді Пшеничному за «зрив популяризації роботи суду по проведених процесах у селі Вербки, що відстає по хлібозаготівлям», було оголошено сувору догану[56].

Працівників прокуратури і суду, які працювали у «чорнодошечних» селах, карали і за «бюрократизм, тяганину», «застосування не досить твердої репресії» у хлібозаготівельних справах. Наприклад, за незадовільну роботу у с. Гаврилівка та Межівському районі було звільнено з роботи прокурора Шалю. Показово, що ще на початку грудня 1932 р. цей прокурор оскаржив десятки вироків селян, засуджених за крадіжки колгоспного збіжжя, вважаючи їх занадто м’якими. Тепер вже самого Шалю було визнано «куркулем», який, працюючи прокурором, потурав іншим «куркулям». Проти нього також було порушено кримінальну справу. «За правоопортуністичний ухил у хлібних справах по Межівському району» було знято з роботи та віддано до суду і нарсуддю Волошина[57].

Керівництво колгоспів, занесених на «чорну дошку», репресували, звинувачуючи в опорі хлібозаготівлям, розбазарюванні та приховуванні зерна. При цьому в матеріалах кримінальних справ зазначалось, що втрати зерна нібито «допускались навмисно, аби не вивезти хліб державі». До управлінського апарату колгоспів застосовувалися суворі покарання: від 6–10 років позбавлення волі до розстрілу. Наприклад, у «чорнодошечній» артілі «Дзержинець» Кам’янської міськради голову артілі П. Омельченка, завгоспа А. Омельченка, рахівника О. Краснокутського засудили до розстрілу, ще п’ятьох посадовців – до позбавлення волі на 6–10 років. А в колгоспі «Авангард» Молочанського району репресували бригадира Я. Фішера, вагаря П. Мана і рільника А. Коппа, звинувативши у тому, що під час обмолоту вони «залишали велику кількість зерна» і не зібрали 50% кукурудзи. За цю «шкідницьку» та «куркульсько-розкладницьку роботу», внаслідок якої колгосп виконав план хлібозаготівель лише на 16% і був занесений на «чорну дошку», облсуд засудив Я. Фішера до розстрілу, П. Мана – до позбавлення волі на 10 років, А. Коппа – на три роки. Невеликий термін ув’язнення останнього пояснюється тим, що за соціальним становищем його зарахували до бідняків, у той час як інших двох визнали куркулями, а у Я. Фішера знайшли додаткову провину: він нібито перебував у «банді білих» та «самоохороні»[58].

Рядових колгоспників та селян-одноосібників «чорнодошечних» сіл переважно репресували за звинуваченнями у контрреволюційній агітації, крадіжках, приховуванні хліба та таємному обмолоті зерна. Так, причиною притягнення до кримінальної відповідальності мешканця с. Гаврилівки Межівського району Миколи Лаврова стало те, що він, будучи напідпитку, на вулиці серед натовпу селян заявив: «Комуністи нас бажають задушити, хліб забирають для себе, а ми будемо працювати, а їсти не дадуть. Нам потрібно організуватися разом і не виходити на роботу, нехай тоді комуністи самі працюють. Я на роботу не ходжу і не піду працювати на дармоїдів». За цей виступ, а також за пропозицію «затягнути молотьбу для того, щоб більше часу їсти хліб», 17 лютого 1933 р. Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР М. Лаврова було засуджено до вислання до Північного краю терміном на три роки[59].

Ще однією формою покарання населення «чорнодошечних» сіл стала депортація селянських господарств. 29 грудня 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення депортувати за межі Дніпропетровщини 700 господарств із 20–25 сіл і 700 осіб «злісних елементів і куркулів (без сімей)»[60]. А постанова Дніпропетровського облвиконкому від 5 січня 1933 р. визначила ці 27 сіл і кількість господарств, які мали вислати із них. Наприклад, із сіл Гаврилівка Межівського району і Вербки Павлоградського району планували депортувати по 30 господарств із кожного. Депортовані родини звинувачували в «активному злісному протидіянні виконанню державного плану хлібозаготівель, розкраданні та псуванні колгоспного хліба, злісному порушенні постанови ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.»[61].

Депортацію переважно проводили із сіл з «чорнодошечними» колгоспами. Так, із Шестірнянської, Лозоватської, Софієво-Гейківської, Терноватської, Новокурської, Андріївської та Запорізької сільрад Криворізького району вислали 40 голів селянських родин, із с. Широке – 50 господарств[62]. Зазначимо, що колгоспи ім. Чубаря Широківської сільради, «Червоний маяк» і «Жовтень» Андріївської, «2-й вирішальний» Новокурської та «Перше травня» Шестірнянської були занесені на «чорну дошку».

Божедарівський райком також повідомляв, що депортація «куркулів-одинаків та антирадянського елементу» в основному здійснювалася «з колгоспів, занесених на «чорну дошку» постановою обкому КП(б)У»[63].

Показово, що серед висланих із с. Широкого Криворізького району селянських господарств було 16 родин колгоспників і більше половини депортованих – 23 родини – за соціальним становищем влада визнала середняцькими. Це дало привід мешканцям с. Широкого стверджувати, що ця депортація стала закономірним продовженням політики розкуркулення. Приміром, середняк Чернявський заявив: «Тепер хай біднота поміркує, що вислали куркулів, а зараз почали висилати бідноту»[64].

До «чорнодошечних» колгоспів застосовували і додаткові каральні заходи, не передбаченні постановою ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р. Так, постановою президії Дніпропетровського облвиконкому та обкому КП(б)У від 23 грудня 1932 р. «чорнодошечний режим» запроваджувався в 42 колективних об’єднаннях області[65]. Серед них були колгоспи «Комінтерн» і «Червоне козацтво» Апостолівського району, реалізацію репресивних заходів у яких контролював особисто П. Постишев. За його участі бюро Апостолівського райкому КП(б)У ухвалило 28 грудня 1932 р. постанову, яка визначила додаткові методи впливу на ці колективні об’єднання. За змістом вони дуже нагадують практику заручництва, яку більшовики широко застосовували у боротьбі із селянським повстанством у першій половині 1920-х рр. Передусім, постанова вимагала від райуповноваженого ДПУ Кучмістого надати повну інформацію про «куркулів», які нібито змогли пролізти до цих колгоспів: скільки у них майна (худоби, посіву на присадибній ділянці), чи займають керівні посади, хто їхні родичі і на яких посадах працюють в колгоспі. Із змісту постанови зрозуміло, що виявляли не лише «куркулів», але і «підкуркульників».

Після складення списків «класово-ворожих елементів» у п’яти-десяти селянських господарств мали конфіскувати худобу і ще у одного-двох – все майно. Про репресивні заходи, застосовані до «першої категорії саботажників», повідомляли колгоспникам.

Якщо приклад розкуркуленого сусіда не змушував селян здати збіжжя, а в заготівлях не відбувалося зрушень, постанова вимагала перейти до репресування «другої категорії саботажників ледарів, рвачів».

Перед застосуванням каральних заходів уповноважені повинні були поділити членів «чорнодошечних» колгоспів на «чесних трудівників, відданих радянській владі, і саботажників, підкуркульників»[66]. Зрозуміло, що відсутність визначених критеріїв, за якими колгоспників зараховували до першої чи другої групи, дозволяла уповноваженим репресувати будь-якого члена колективного об’єднання.

У листі до Й. Сталіна, який також датований 28 грудня 1932 р., П. Постишев вихвалявся тим, що «в Апостолівському районі в колгоспі «Червоне козацтво», стукнувши по «саботажницькій голові» шляхом продажу за борги корів, які перебували в особистому користуванні колгоспників-саботажників (у п’ятнадцяти дворів), ми за один день відкрили сто ям, в яких знайшли 100 пудів хліба. До цього за всю кампанію хлібозаготівель не було викрито жодної ями»[67].

Таким чином, можна зробити висновок, що до ухвалення постанови Апостолівським райкомом ця репресія вже була апробована на мешканцях «чорнодошечних» сіл.

Частина уповноважених та місцевих керівників вважали, що якщо село занесено на «чорну дошку», то воно перебуває «поза законом». Тому вони санкціонували проведення масових обшуків, арештів, чисток колгоспів, які супроводжувалися виключенням із колективних об’єднань десятків членів, навіть найкращих колгоспників і «фундаторів артілей». Наприклад, у «чорнодошечному» с. Тернівка Павлоградського району під керівництвом уповноваженого райкому КП(б)У Костянтинова, секретаря партосередку Фоменко та голови сільради було організовано три бригади заготівельників. Вони заарештували 53 селянина, яких протримали під вартою три дні. Серед заарештованих були 12 бригадирів і багато сумлінних колгоспників, які заробили від 400 до 1000 трудоднів. Арешти супроводжувалися поголовними обшуками та вилученням майна: забирали корів, речі хатнього вжитку, навіть миски і ложки, що більше нагадувало справжнє мародерство. Крім цього, в п’яти колгоспах села протягом доби провели масштабну чистку. Лише із колгоспу «Червоний Жовтень» виключили 94 колгоспника. Організатори чистки не переймалися дотриманням закону. Достатньо сказати, що на загальних зборах, які ухвалювали це рішення, із 613 працездатних колгоспників були присутні лише 63[68].

В окремих «чорнодошечних» селах місцеве керівництво організовувало масові обшуки селян виключно для того, щоб, з одного боку, продемонструвати обласній та районній владі свою заповзятість у боротьбі за хліб, а, з іншого, наочно показати, що у мешканців села збіжжя вже немає, а відтак виконати хлібозаготівельний план неможливо. Приміром, голова сільради села Зелений Гай Васильківського району Червоний після проведення тотального трусу колгоспників заявив: «Зробили, мовляв, обшук, переконалися, що хліба немає, що ж будеш далі діяти, коли не вродило»[69].

Проте застосування надзвичайних заходів не принесло владі бажаних результатів. За повідомленням першого секретаря Дніпропетровського обкому В. Строганова, серед 228 колгоспів, занесених на «чорну дошку», за шосту п’ятиденку листопада «план повністю виконали лише два колгоспи Василівського району»[70]. Неефективність «чорних дощок» визнавав і Л. Каганович, указуючи, що ці репресивні заходи «не доводять до кінця», а «тому результатів від них майже немає»[71].

Небажаним для влади наслідком масового застосування репресій у «чорнодошечних» селах була і соціальна апатія. Скажімо, під час чистки кооперативного, державного апаратів та колгоспів у с. Гаврилівка на зборах були присутні не більше 20–30 колгоспників, які реагували на рішення комісії «суцільною мовчанкою»[72]. Ігнорували збори не лише рядові колгоспники, але й сільські комуністи та комсомольці. У засіданнях під час чистки артілі «10-річчя Жовтня» Гаврилівської сільради приймали участь лише три партійці із 40 членів партосередку і два комсомольці із 50[73]. «Досить апатично» реагували мешканці села і на депортацію селянських господарств, про що повідомляв Криворізький міськком КП(б)У[74].

Репресивна чистка управлінського апарату колгоспів, сільрад, партосередків у «чорнодошечних» колгоспах та селах призвела до виникнення кадрової проблеми. Іноді доходило до абсурдних ситуацій, коли «вичищених» керівників призначали на інші посади. Наприклад, голову колгоспу «Пам’ять Леніна» с. Вербки Маловика, якого звільнили з роботи і засудили до трьох років умовно, оргінстр Павлоградського райкому КП(б)У Хотінський запропонував призначити керівником іншого колективного об’єднання[75].

Репресивні заходи в «чорнодошечних» селах поєднувалися з пропагандистськими: випускалися стіннівки, вивішувалися «дошки ганьби й почесті», «плакати й гасла», що висвітлювали заходи по боротьбі за виконання хлібозаготівель. «Чорна дошка» із назвами сіл Вербки та Гаврилівка публікувалася в кожному номері обласної газети «Зоря» з моменту їхнього занесення. Назви колективних об’єднань, репресованих обласною владою, додаються до них 26 грудня 1932 р. Загальна «чорна дошка» з назвами 42–45 колгоспів, занесених обласною владою, і 2-х сіл – Вербки та Гаврилівка регулярно друкувалася на шпальтах газети «Зоря» протягом січня та на початку лютого 1933 р.

До сіл, занесених на «чорну дошку», республіканські та обласні газети відряджали спеціальних кореспондентів або цілі бригади журналістів, які висвітлювали процес репресивної чистки колгоспів, партосередків, сільрад, виконання ними хлібозаготівельних планів. Наприклад, у с. Гаврилівка працювала бригада газет «Вісті» та «Зоря» у складі трьох кореспондентів. Про рівень професіоналізму цих «журналістів» свідчать пропагандистські штампи, які вони широко використовували. Так, всіх селян, виключених із колгоспу «10-річчя Жовтня» с. Гаврилівки, вони називали виключно «запеклими ворогами трудящих», «куркулями», «колишніми махновцями»: «Ось Лисенкова Химка – куркулька, яка в минулому мала тісний зв’язок з бандитами-махновцями», «Ось куркуль Колота Панас – колишній махновець, що люто катував гаврилівську бідноту, колов голками п’ятки, підпалював їх свічками тощо»[76].

Проте всіх досвідчених пропагандистів газетної бригади перевершив спеціальний кореспондент «Зорі» Куліш, який звинуватив в агітації проти хлібозаготівель в с. Вербки німого селянина: «Є тут німий. Ніде не працює, а живе краденим з колгоспу зерном. Основна його професія – агітація проти хлібозаготівель. Так, так. Жестикуляцією він агітує, і його прекрасно розуміють. Розуміють та регочуться. Регочеться комуніст Маловик, регочеться секретар партосередку Зеленський»[77].

З пропагандистською метою в обласній газеті «Зоря» публікувалися звернення колгоспників передових колективних об’єднань Дніпропетровської області до селян сіл Вербки та Гаврилівка із закликами «очистити свої лави від класових ворогів – куркулів та їхніх поплічників», «негайно й цілком виконати хлібозаготівельні плани» і таким чином «зняти свої села з ганебної чорної дошки». Наприклад, у номері від 18 грудня 1932 р. було оприлюднено звернення колгоспників артілі «Комуна степу» Генічеського району, яка виконала річний хлібозаготівельний план на 102% ще 15 серпня 1932 р.[78]

Друкувалися у «Зорі» і звернення мешканців «чорнодошечних» сіл, які спромоглися виконати заготівельні плани. Одне із них – одноосібника с. Вербки Афанасія Бондаренка за змістом більше нагадує донос, оскільки в ньому перелічуються односельці, які нібито мають «повну змогу виконати свій хлібоплан», але займаються саботажем. А. Бондаренко вказує і де захований хліб цих «саботажників»: «А ви, Топчій Михайло, не виконали ще й половини свого хлібоплану, говорите, що нічим виконувати. Так обмолотіть же і ті дві копиці жита, що й досі стоять у вашому дворі необмолоченими»[79].

У цієї пропагандистської історії було продовження. 12 січня 1933 р. спеціальний кореспондент газети «Зоря» Саранча повідомив, що нібито А. Бондаренко підтримали інші одноосібники, а тому завдяки його виклику десята сотня «цілком виконала хлібоплан» і «взяла на буксир відсталу сусідню дев’яту сотню». Проте у цій же статті зазначалось, що у с. Вербки із 162 одноосібників хлібозаготівельний план виконали лише 30 господарств, тобто насправді звернення А. Бондаренка до суттєвих зрушень у хлібозаготівлі не призвело[80].

5 лютого 1933 р., тобто в день офіційного завершення хлібозаготівельної кампанії в Україні, Дніпропетровський облвиконком та обком КП(б)У ухвалили постанову про зняття з «чорної дошки» 22 колгоспів, залишивши на ній 128 колективних об’єднань. Постанова встановлювала додаткову умову для скасування «чонодошечного» режиму в цих колгоспах: формування посівних фондів. Заготовлене збіжжя тепер мали розподіляти наступним чином: 70% засипати до посівних фондів, 30% – здавати на заготівлю. Із «чорнодошечних» колгоспів відкликали уповноважених, оскільки ті «не впоралися з покладеними на них завданнями». Замість них обком та облвиконком відряджали нових[81].

Таким чином, незважаючи на проголошене постановою ЦК ВКП(б) припинення хлібозаготівель в Україні, в «чорнодошечних» колгоспах вони тривали, також, як і вилучення хліба у голодуючих селян.

Наостанок зазначимо, що на початку заготівельної кампанії в Дніпропетровській області з пропагандистською метою практикувалося занесення на «червону дошку» колгоспів, які виконали хлібозаготівельні плани. Наприклад, 8 вересня 1932 р. у газеті «Зоря» під заголовком «Червона дошка» було вміщено повідомлення про Мошоринську та Васинську сільради Новопразького району, які виконали річний заготівельний план на 101,5% і 102,6% відповідно[82]. 15 вересня 1932 р. на шпальтах «Зорі» знову з’являється рубрика «Червона дошка», де були опубліковані назви 21 колгоспу і двох сільрад, які закінчили виконання річного плану хлібозаготівель[83]. А у номері «Зорі» від 23 вересня 1932 р. на «червону дошку» було занесено шість колгоспів Долинського району[84]. Зрозуміло, що занесення на «червону дошку» відрізнялося від «чорнодошечного режиму», оскільки не передбачало застосування жодних заходів, а було суто пропагандистською акцією.

Важливим наслідком застосування «чорнодошечного» режиму був стан блокади, у який потрапляли мешканці цих сіл. Свідок тих подій П. І. Проценко описує, що відбувалося у с. Вербки після занесення на «чорну дошку»: «Магазини були спорожнілі, на поличках нічого не було крім інвентаря: вил, сап, кіс і т.п. Жителям цих сіл не дозволялося їздити в інші села і в м. Павлоград за продуктами. Села були оточені військами, але люди таємно почали тікати до м. Павлограда, і інколи їм вдавалося купити, хоч крихітку хліба. Якщо ж хоч когось було зловлено, то зараз же каралося»[85]. Ще один очевидець із с. Вербки В. Шумко згадував: «…Ми близько міста жили Павлограду, то люди старалися тікати. Але місто було оточене, село оточене – не випускали. Не випускали ні в село, ні з села. А то, значить, «чорна дошка». Такий стовб і напис «Бойкот». І не тільки тут, а в місто підеш за п’ять кілометрів – місто Павлоград – якщо з Вербок, то нічого не продають, мусиш показати папірець, звідки ти. Нічого!»[86].

Стан блокади і тотальне вилучення продовольства прирікали мешканців «чорнодошечних» сіл на голодну смерть. Архівні документи свідчать про масовий голод і велику смертність населення у занесених на «чорну дошку» селах Дніпропетровщини. Наприклад, у фондах Дніпропетровського облздороввідділу зберіглися декілька списків хворих і померлих від голоду мешканців с. Вербки, підготовлені райздоровінспектором Павлоградського району Щегловим. У першому списку – за період з 20 лютого по 1 березня 1933 р. вказані прізвища та імена 21 мешканця села, віком 4-х до 70-ти років, які представляють всі соціальні групи: колгоспники, одноосібники, робітники. При цьому у списку вказується кількість членів їхніх сімей – всього 118 осіб, яких також можна вважати голодуючими. Важливо, що зазначається і кількість членів сімей померлих від голоду – 11 осіб, зокрема, вже були родини, в яких померли всі – четверо членів[87].

У двох списках за наступну десятиденку – з 1 по 10 березня 1933 р. зафіксовані прізвища 32 голодуючих мешканців с. Вербки (в першому – 12, другому –20). У всіх голодуючих встановлений один діагноз – «безбілкові набряки». Якщо додати членів їхніх родин, то кількість голодуючих зростає до 151 особи[88].

І в останньому списку, який вдалося виявити, за наступну декаду вказані прізвища ще 21 мешканця села Вербки, в родинах яких нараховувалось 115 осіб[89].

Варто зазначити, що прізвища виснажених та пухлих від голоду мешканців села Вербки зустрічаються і в списках хворих Павлоградської районної лікарні. Наприклад, у відомостях за період з 20 лютого по 5 березня 1933 р. вказані прізвища двох селян[90].

Таким чином, аналіз навіть цих неповних даних дозволяє зробити висновок про масове голодування мешканців с. Вербки, що призвело до зростання смертності. І якщо вже у лютому 1933 р. вимирали цілі селянські родини, то можна уявити масштаби смертності у квітні–червні, коли у селян вичерпалися всі продовольчі ресурси, а виснажені від голоду колгоспники та одноосібники були змушені працювати на посівній кампанії. Зокрема, про зростання смертності серед дітей у с. Вербки повідомляв 30 квітня 1933 р. секретар Павлоградського райкому КП(б)У Баннік[91].

Про масову смертність у с. Вербки свідчать і очевидці тих подій, яким вдалося вижити під час голодного лихоліття. Приміром, Я. Г. Бузоверя зазначає, що «у Голодоморі 1932–1933 рр. загинуло дуже багато людей нашого села, залишилася третя частина його населення. Виживали тільки ті люди, які були здатні працювати»[92]. А В. Шумко вказував, що із семитисячного населення с. Вербки померло 3 тисячі – «майже половина»[93].

За документами Божедарівського райкому КП(б)У можна частково реконструювати наслідки застосування «чорнодошечного режиму» і у колгоспі «Зелений лан» Адамівської сільради. Станом на 11 березня 1933 р. органами ДПУ в цій сільраді було виявлено 15 родин, пухлих від голоду. Голодні колгоспники відмовлялися виходити на роботу, вимагаючи видачі хліба: «Й так ходимо пухлі від буряків, працювати не будемо, доки не дадуть хоча б маленьку частину хліба»[94].

Про важке становище «чорнодошечних» колгоспів «Жовтень» і «Комбайн» писав у листі до Й. Сталіна від 17 березня 1933 р. секретар Сталіндорфського райкому КП(б)У Кіпер, зазначаючи, що протягом останніх чотирьох місяців чисельність колгоспників у цих колективних об’єднаннях зменшилася на 50%. У колгоспі «Жовтень» 11 селян померли від голоду, 12 – настільки опухли, що не могли підвестися. А у колгоспі «Комбайн» пухлих від голоду було 28. Хоча на той момент до цих колгоспів вже не застосовувались репресивні заходи, вони продовжували залишатися на «чорній дошці»[95]. Тому «Кіпер ініціював зняття названих колгоспів з «чорної дошки»[96].

Г. Папакін також звертає увагу, що «усі 14 районів Дніпропетровської області (Якимівський, Апостолівський, Великолепетиський, Високопільский, Генічеський, Кам’янський, Мелітопольский, Межівський, Нижньосирогізький, Нововасилівський, Павлоградський, П’ятихатський та Софіївський), щодо яких за документами ДПУ УСРР на початку березня 1933 р. констатовано «найбільш важкий стан», наявні серед 48 районів/міськрад, населені пункти яких були занесені на «чорну дошку». За офіційною інформацією ДПУ, там голодувало 5315 чол., а померло від голоду – 1564 осіб»[97].

Підсумовуючи, зазначимо, що колективні об’єднання та сільради Дніпропетровської області почали заносити на «чорну дошку» ще до ухвалення постанови політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р., застосовуючи до них товарну блокаду. Після санкціонування «чорнодошечного» покарання республіканською владою партійно-радянське керівництво Дніпропетровщини до початку грудня 1932 р. занесло на «чорну дошку» 228 колгоспів у 44 районах.

До «чорнодошечних» сіл та колгоспів застосовували адміністративні репресії: товарну блокаду, штрафування селян-одноосібників у натуральній і грошовій формі, дострокове стягнення фінансової заборгованості з колгоспів. У «чорнодошечних» селах проводилася чистка колгоспів, партосередків, вилучення за лінією ДПУ «контрреволюційних елементів», а також здійснювалася депортація селянських господарств.

Репресивні заходи в «чорнодошечних» селах поєднувалися з пропагандистськими: випускалися стіннівки, вивішувалися «дошки ганьби», плакати й гасла. Республіканські та обласні газети відряджали до них спеціальних кореспондентів, які висвітлювали процес репресивної чистки колгоспів, партосередків, сільрад, виконання ними хлібозаготівельних планів.

Після офіційного завершення хлібозаготівельної кампанії 5 лютого 1933 р. у Дніпропетровській області на «чорній дошці» залишилось 128 колективних об’єднання, в яких продовжилося вилучення збіжжя у голодуючих селян. Головним наслідком «чорнодошечного» режиму, запровадженого в селах Дніпропетровської області, стали масовий голод і велика смертність населення.

References

Borodin, Ye., Kasianov, O., Kystruska (Ed.) (2008). Rozkurkulennia, kolektyvizatsiia, Holodomor na Dnipropetrovshchyni (1929–1933 roky): Zb. dokumentiv. Dnipropetrovsk: Gerda [in Ukrainian].
Kul’chyts’kyj, S. V. (2008). Holodomor 1932–1933 rr. iak henotsyd: trudnoschi usvidomlennia. Kyiv: Nash chas [in Ukrainian].
Lozyts’kyj, V. S. (Ed.) (2008). Holodomor 1932– 1933 rokiv v Ukraini: zlochyn vlady–trahediia narodu: dokumenty i materialy. Kyiv: Heneza [іn Ukrainian].
Marochko, V. (2007). Holodomor 1932–1933 rr. Kyiv [іn Ukrainian].
Mejs, D. (Ed.) (2008). Velykyj holod v Ukraini 1932–1933 rokiv: u IV t. T. II. Svidchennia ochevydtsiv dlia Komisii Konhresu USA. Kyiv: Vyd. dim «Kyievo-Mohylians’ka akademiia» [іn Ukrainian].
Papakin, H. (2013). «Chorni doshky»: antyselians’ki represii (1932–1933). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [іn Ukrainian].
Pyrig, R. (Ed.) (2007). Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini: Dokumenty i matererialy. Kyiv: Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia» [in Ukrainian].
Romanets’, N. R. (2015). Bil’shovyts’kyj teror proty selianstva Prydniprov’ia (1920–1930-ti rr.). Dnipropetrovsk: Dnipropetrovs’ka oblasna redkolehiia po pidhotovtsi j vydanniu tematychnoi serii knyh «Reabilitovani istoriieiu»; vyd-vo «Monolit» [іn Ukrainian].
Tron’ko, P. T. (Ed.) (1977). Ystoryia horodov y sel Ukraynskoj SSR: V 26 t. Dnepropetrovskaia oblast’. Kyiv: Hl. red. Ukr. sov. entsykl. AN USSR [іn Ukrainian].
Veselova, O., Nikiliev, O. (Ed.) (2009). Pam’iat’ narodu: henotsyd v Ukraini holodom 1932–1933 rokiv. Svidchennia. U 2-kh knyhakh. Knyha persha. Kyiv: VD «KALYTA» [іn Ukrainian].
Veselova, O., Nikiliev, O. (Ed.) (2009). Pam’iat’ narodu: henotsyd v Ukraini holodom 1932–1933 rokiv. Svidchennia. U 2-kh knyhakh. Knyha druha. Kyiv: VD «KALYTA» [іn Ukrainian].
Yvnytskyj, N. A. (2009). Holod 1932–1933 hodov v SSSR: Ukrayna, Kazakhstan, Severnyj Kavkaz, Povolzh’e, Tsentral’no-Chernozemnaia oblast’, Zapadnaia Sybyr’, Ural. – Moskva: Sobranye [in Russian].
Zelenin, I.E. (2006). Stalinskaya «revolyuciya sverhu» posle «velikogo pereloma». 1930–1939: politika osushchestvleniya, rezul’taty. Moskva: Nauka [in Russian].

Romanets N. The regime of “black boards” in the Dnipropetrovsk region.

The purpose of the article is to highlight the “black board” regime in the Dnipropetrovsk region during the grain procurement campaign of 1932/33: the scale, repressive measures, propaganda campaigns, their impact on the implementation of grain procurement, the consequences.

The methodology of research is based on the principles of historicism, scientificity, comprehensiveness. Сomparative-historical, comparative-historical, historical-genetic methods were used to achieve the goal of this research. The processing of archival documents is carried out due to the methods of source and hermeneutic analysis.

Conclusions. Collective farms and villages of the Dnipropetrovsk region began to be put on the “black board” even before the adoption of the resolution of the Politburo of the Central Committee of the CP (b) U on November 18, 1932. A commodity blockade was applied to them. After the sanctioning of the “black board” punishment by the republican authorities, the party-Soviet leadership of the Dnipropetrovsk region put 228 collective farms in 44 districts on the “black board” by the beginning of December 1932.

Initially, “black board” methods were applied to collective farms with the lowest rates of grain procurement. But at the end of December 1932, the regional authorities, under pressure from Stalin’s emissary P. Postyshev, changed their approach to defining the objects of repression: large collective farms with significant procurement plans, which were an important part of the district and regional grain procurement plan, began put on the “black board”.

Administrative repressions were applied to “black board” villages and collective farms: removal of all stocks of manufactured goods from stores and warehouses; cessation of all trade; cessation of all lending; extraordinary repayment of loans and mandatory payments. In the “black board” villages, collective farms and party committees were “cleansing” of party and government bodies and the collective farm boards; “taking” of «counter-revolutionary elements». Repressive measures were combined with propaganda ones: boards of shame, posters and slogans were hung. Republican and regional newspapers sent special correspondents to them.

After the official end of the grain procurement campaign on February 5, 1933, 128 collective farms remained on the “black board” in the Dnipropetrovsk region. The main consequence of the “black board” regime in the villages of Dnipropetrovsk region was mass starvation and high mortality.

Key words: repressions, “black boards”, collective farms, Dnipropetrovsk region.

[1] Марочко В. Голодомор 1932–1933 рр. – К., 2007. – С. 27–32.

[2] Кульчицький С. В. Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К.: Наш час, 2008. – С. 277–278.

[3] Зеленин И. Е. Сталинская «революция сверху» после «великого перелома». 1930–1939: политика, осуществление, результаты. – М.: Наука, 2006. – С. 90.

[4] Ивницкий Н. А. Голод 1932–1933 годов в СССР: Украина, Казахстан, Северный Кавказ, Поволжье, Центрально-Черноземная область, Западная Сибирь, Урал. – М.: Собрание, 2009. – С. 157–159.

[5] Перелік населених пунктів України, занесених на «чорні дошки» у 1932–1933 рр., на сайті Українського інституту національної пам’яті. – Режим доступу: http://www.memory.gov.ua:8080/ua/publication/content/1518.htm

[6] Папакін Г. «Чорні дошки»: антиселянські репресії (1932–1933). – К.: Інститут історії України НАНУ, 2013. – С. 332.

[7] Папакін Г. «Чорні дошки»: антиселянські репресії (1932–1933). – К.: Інститут історії України НАНУ, 2013. – С. 336–337.

[8] Романець Н. Р. Більшовицький терор проти селянства Придніпров’я (1920–1930-ті рр.). – Д.: Дніпропетровська обласна редколегія по підготовці й виданню тематичної серії книг «Реабілітовані історією»; вид-во «Моноліт», 2015.– С. 96–97.

[9] Голодомор 1932 –1933 років в Україні: документи і матеріали / НАН України; Інститут історії України / [упоряд. Р. Я. Пиріг]. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С. 392.

[10] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 238, арк. 2.

[11] Про крамопостачання сіл у зв’язку з хлібозаготівлями. Постанова президії Дніпропетровського облвиконкому // Зоря. – 1932. – 11 листопада.

[12] Голодомор 1932– 1933 років в Україні: злочин влади–трагедія народу: документи і матеріали/ Держ. ком. архівів України; Центр. держ. архів громад. об’єднань України / [упоряд.: В. С. Лозицький (кер.) та ін.]. – К.: Генеза, 2008. – С. 218.

[13] Про записання колгоспів на чорну дошку. Постанова президії Дніпропетровського облвиконкому від 25/XI 1932 року // Зоря. – 1932. – 27 листопада.

[14] Про записання колгоспів на чорну дошку. Постанова президії Дніпропетровського обласного виконавчого комітету від 29–XI–32 року // Зоря. – 1932. – 2 грудня.

[15] Про записання на чорну дошку та застосування натурштрафів до колгоспів, які злісно зривають виконання плану хлібозаготівель. Постанова президії Дніпропетровського облвиконкому з 20.XII.32 р. // Зоря. – 1932. – 21 грудня.

[16] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 195, арк. 68.

[17] Розкуркулення, колективізація, Голодомор на Дніпропетровщині (1929 – 1933 роки): зб. Документів / [упоряд.: Є. І. Бородін, О. В. Касьянов, Н. В. Киструська та ін.]. – Дніпропетровськ: Герда, 2008. – С. 148.

[18] Голодомор 1932–1933 років в Україні: злочин влади–трагедія народу. – С. 194.

[19] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 495, арк. 42.

[20] Розкуркулення, колективізація, Голодомор на Дніпропетровщині (1929 – 1933 роки). – С. 351–360.

[21] Про зняття колгоспів з чорної дошки. Постанова президії Дніпропетровського обласного виконавчого комітету з 30/XI 1932 року // Зоря. – 1932. – 2 грудня.

[22] Про зняття з чорної дошки артілей «Комуніст», «4-й завершальний». Постанова президії Дніпропетровського облвиконкому з 19–XII 1932 року // Зоря. – 1932. – 21 грудня.

[23] Лазурний Г. Чотири запитання // Зоря. – 1932. – 18 грудня.

[24] Про зняття колгоспів з чорної дошки. Постанова президії Дніпропетровського облвиконкому з 7–XII 1932 року // Зоря. – 1932. – 8 грудня.

[25] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 195, арк. 68.

[26] Докладная записка секретаря ЦК ВКП(б) П. П. Постышева И. В. Сталину «О ходе хлебозаготовок по Днепропетровской области». 04.01.1933. – Режим доступу: https://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/1025495

[27] Письмо секретаря ЦК ВКП(б) П. П. Постышева И. В. Сталину о хлебозаготовках в Днепропетровской области. 28.12.1932. – Режим доступу: https://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/1025124

[28] Папакін Г. «Чорні дошки»: антиселянські репресії (1932–1933). – С. 211.

[29] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-1520, оп. 3, спр. 9, арк. 87.

[30] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 195, арк. 69.

[31] Розкуркулення, колективізація, Голодомор на Дніпропетровщині (1929 – 1933 роки). – С. 149.

[32] Постановление бюро Днепропетровского обкома КП(б)У «О хлебозаготовках в Геническом, Криворожском, Магдалиновском и Апостоловском районах». 23.12.1932. – Режим доступу: https://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/1025089

[33] Голодомор 1932 –1933 років в Україні: документи і матеріали. – С. 449.

[34] Папакін Г. «Чорні дошки»: антиселянські репресії (1932–1933). – С. 163.

[35] История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Днепропетровская область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. – К.: Гл. ред. Укр. сов. энцикл. АН УССР, 1977. – С. 611.

[36] Злісні саботажники хлібозаготівель // Зоря. – 1932. – 8 грудня.

[37] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5394, арк. 73.

[38] Лойко, Літовченко, Саранча. Балаканина, метушня і…потурання саботажникам // Зоря. – 1932. – 15 грудня.

[39] Лойко, Літовченко, Саранча. Балаканина, метушня і…потурання саботажникам // Зоря. – 1932. – 15 грудня.

[40] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5394, арк. 73.

[41] Саранча А. Почин Бондаренка не закріпили // Зоря. – 1933. – 12 січня.

[42] Саранча. Чесні колгоспники й трудящі одноосібники вимагають від Гаврилівки виконати плян // Зоря. – 1932. – 16 грудня.

[43] Злісні саботажники хлібозаготівель // Зоря. – 1932. – 8 грудня.

[44] Голодомор 1932 –1933 років в Україні: документи і матеріали. – С. 499, 500.

[45] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5394, арк. 74.

[46] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 6352, арк. 23.

[47] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 6352, арк. 23.

[48] Голодомор 1932–1933 років в Україні: злочин влади–трагедія народу. – С.194.

[49] Голодомор 1932 –1933 років в Україні: документи і матеріали. – С. 425.

[50] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5394, арк. 75.

[51] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 485, арк. 81.

[52] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 6352, арк. 22.

[53] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-1520, оп. 3, спр. 36, арк. 47.

[54] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 485, арк. 41.

[55] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 195, арк. 60.

[56] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-1520, оп. 3, спр. 36, арк. 44.

[57] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 485, арк. 81, 82.

[58] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 485, арк. 65.

[59] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-6478, оп. 2, спр. 5821, арк. 11, 11 Зв., 16.

[60] Голодомор 1932 –1933 років в Україні: документи і матеріали. – С. 529.

[61] Постанова Дніпропетровського обласного виконавчого комітету рад. 5 січня 1933 р. // Зоря. – 1933. – 6 січня.

[62] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 195, арк. 58.

[63] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 734, арк. 12.

[64] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 195, арк. 60.

[65] Про занесення на чорну дошку колгоспів, які злісно саботують хлібозаготівлі. Постанова президії Дніпропетровського облвиконкому та бюра обкому КП(б)У з 23–XII 1932 року // Зоря. – 1932. – 24 грудня.

[66] Розкуркулення, колективізація, Голодомор на Дніпропетровщині (1929 – 1933 роки). – С. 154.

[67] Письмо секретаря ЦК ВКП(б) П. П. Постышева И. В. Сталину о хлебозаготовках в Днепропетровской области. 28.12.1932. – Режим доступу: https://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/1025124

[68] Куліш. Очищення колгоспів від ворожого елементу по Тернівському // Зоря. – 1932. – 15 грудня.

[69] Васильченко. Замість масової роботи – адміністрування // Зоря. – 1932. – 15 грудня.

[70] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 495, арк. 42.

[71] Голодомор 1932 –1933 років в Україні: документи і матеріали. – С. 495.

[72] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5394, арк. 74, 75.

[73] Матвійчук М., Шнайдрук В., Лойко С. Негайно виправити помилку // Зоря. – 1933. – 2 січня.

[74] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 195, арк. 59.

[75] Куліш. Винен насамперед районовий провід // Зоря. – 1932. – 14 грудня.

[76] Матвійчук М., Шнайдрук В., Лойко С. Негайно виправити помилку // Зоря. – 1933. – 2 січня.

[77] Куліш. Винен насамперед районовий провід // Зоря. – 1932. – 14 грудня.

[78] Вербівці та гаврилівці! Беріть приклад з нас! // Зоря. – 1932. – 18 грудня.

[79] Приймайте виклик одноосібника Бондаренка // Зоря. – 1932. – 18 грудня.

[80] Саранча А. Почин Бондаренка не закріпили // Зоря. – 1933. – 12 січня.

[81] Постанова облвиконкому та обкому КП(б)У з 5 лютого 1933 р. // Зоря. – 1933. – 6 лютого.

[82] Кублова, Білянська, Корнєєв, Київський. Річний план хлібозаготівлі виконано // Зоря. – 1932. – 8 вересня.

[83] Червона дошка // Зоря. – 1932. – 15 вересня.

[84] Червона дошка // Зоря. – 1932. – 23 вересня.

[85] Пам’ять народу: геноцид в Україні голодом 1932–1933 років. Свідчення. У 2-х книгах. Книга друга / [упоряд.: О. Веселова, О. Нікілєв; відп. ред. В. Смолій]. – К.: ВД «КАЛИТА», 2009.– С. 695.

[86] Великий голод в Україні 1932–1933 років: у IV т. Т. II. Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США / Виконавчий директор Комісії Джеймс Мейс. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 270.

[87] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-2240, оп. 1, спр. 81, арк. 12.

[88] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-2240, оп. 1, спр. 81, арк. 22, 23.

[89] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-2240, оп. 1, спр. 81, арк. 25.

[90] Держархів Дніпропетровської обл., ф. Р-2240, оп. 1, спр. 81, арк. 11.

[91] Голодомор 1932– 1933 років в Україні: злочин влади–трагедія народу. – С. 391.

[92] Пам’ять народу: геноцид в Україні голодом 1932–1933 років. Свідчення. У 2-х книгах. Книга перша / [упоряд.: О. Веселова, О. Нікілєв; відп. ред. В. Смолій]. – К.: ВД «КАЛИТА», 2009.– С. 188.

[93] Великий голод в Україні 1932–1933 років. – С. 269.

[94] Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-19, оп. 1, спр. 734, арк. 35, 41.

[95] Голодомор 1932– 1933 років в Україні: злочин влади–трагедія народу. – С. 362.

[96] Папакін Г. «Чорні дошки»: антиселянські репресії (1932–1933). – С. 211.

[97] Папакін Г. «Чорні дошки»: антиселянські репресії (1932–1933). – С. 205.

Фото – Укрінформ.