Провідний науковий співробітник
філіалу «Інститут дослідження Голодомору»
Національного музею Голодомору-геноциду
До уваги читачів пропонується доповідна записка секретаря Калинівського райкому КП(б)У до секретаря Вінницького обкому КП(б)У В.Чернявського від 17 березня 1933 р., тобто у пік масових смертей. Варто проаналізувати як у цій записці змішалися уявні і реальні причини Голодомору. З одного боку, районний партійний очільник намагається засвідчити, що голодують загалом одноосібники, які вперто не хотіли йти до колгоспу, із іншого боку він наголошував, що голодують масово колгоспники і навіть ті, які виробили 300- 400 і і більше трудоднів.
Також доповідна записка пояснює відсутність або применшення реєстрації смертей від голоду – із 124 смертей лише по с. Сальник зареєстровано лише 48. Партійний очільник звинуватив селян, які не бажали реєструвати смерть рідних. Йому, партійній номенклатурі, яка отримували пайок, важко було зрозуміти голодного селянина, якому, збожеволілому від голоду, було вже однаково чи є реєстрація смерті членів його родини чи немає. Він сам готувався вже померти. До того ж ніхто із голодуючих не бачив сенсу витрачати сили на похід до сільради.
Головну причину член правлячої Комуністичної партії бачив не у цілеспрямованій політиці Й. Сталіна і його оточення щодо українського селянства, а у «незадовільному господарюванні колгоспників й одноосібників». Вочевидь, цей комуніст навіть не розумів суті свого «аналізу». Як може селянин, який має багатовіковий досвід обробітку землі, незадовільно господарювати?
