Подкур Р.Ю.

Нині не припиняються дискусії про кількість загиблих під час Голодомору-геноциду 1932 – 1933 рр. Демографічні дані не завжди враховували нюанси руху населення, іноді  вони були навіть фальсифікованими  (як радянські переписи). Статистична інформація або уривчаста, або применшувала масштаби трагедії, оскільки партійно-радянські чиновники, боячись обвинувачень у «безгосподарності» і «дезорганізації сільськогосподарського виробництва», приховували рівень смертності населення.

Однак у державних архівах збереглися окремі матеріали обласних установ, які згідно із посадовими обов’язками відстежували смертність населення. У першу чергу, це заклади охорони здоров’я. Зокрема, функціонувала   обласна оздоровча комісія, яка займалася проблемами оздоровлення партійно-радянського апарату, передовиків виробництва і санітарно-просвітницькою роботою серед населення. Члени комісії, які були у відрядженнях у районах області, фіксували масову смертність населення особливо взимку-навесні 1933 р. Отримана інформація узагальнювалася і доповідалася обласному партійному керівництву. Зокрема відповідальний секретар Вінницької оздоровчої комісії Гуревич 17 травня 1933 р. доповів секретарю Вінницького обкому КП(б)У В.Чернявському, що по 10 районам області померло 8985 осіб. Згідно адміністративно-територіальному поділу Вінницька область налічувала 71 район і два міста (Вінниця і Бердичів). Можна вже приблизно обрахувати середню смертність по іншим районам області. Також Гуревич акцентував увагу, що різко зросла кількість безпритульних дітей і обласний відділ охорони здоров’я відкриває додаткові дитячі притулки.

Хоча медичні працівники не аналізували причини такої масової смертності, але вони зафіксували факти масштабної загибелі українського селянства по значній кількості районів УСРР.