Механізм та інструменти геноциду. Регіональний вимір Голодомору

Голодомор-геноцид 1932–1933 рр. – це цілеспрямована політика комуністичного керівництва, метою якої було знищення українського селянства, що чинило спротив економічним та політичним експериментам Кремля. Механізми та інструменти цієї політики детально розроблялися у Кремлі та впроваджувалися в Україні.

Україна мала стратегічне значення для планів Сталіна: вона стала територією для реалізації політики радянської індустріалізації та розглядалась як основний постачальник сільськогосподарської продукції й збіжжя для всіх районів СРСР і на експорт. Перешкодою для успішного здійснення промислової модернізації та налагодження безперебійного експорту збіжжя була нестача коштів, тому московське керівництво планувало здійснювати перекачування фінансових ресурсів із села до міста. Державні закупівельні ціни на збіжжя становили 1/8 його собівартості. Селяни відмовлялися продавати зерно державі за такими мізерними цінами. Більшовицька влада перейшла до силових методів вилучення у селян збіжжя. Кремлівське керівництво прийшло до висновку, що інвестиції на потреби модернізації швидко можна отримати не через перемовини із 30-ма млн індивідуальних селянських господарств, а завдяки викачуванню ресурсів із 200–300 тис. колгоспів. Тому Сталін та його оточення сформулювали ідею про те, що держава не має залежати від неконтрольованих селянських  індивідуальних господарств. Для цього необхідно примусити селян вступити у колгоспи, які стануть повністю залежними від держави. Колективізація мала кілька цілей: забезпечити містян та військових продовольством, а індустріалізацію – сировиною та робочою силою, а головне – зламати опір заможних селян, пролетарізувати селянство та знищити багатоукладність економіки.

Із 1929 р. розпочався процес так званої суцільної колективізації, що зумовило спротив українського селянства. Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. в Україні відбулося понад 4 тис. масових виступів селян, спрямованих проти насильного впровадження колгоспної системи.

Сталінське керівництво переслідувало мету знищення опору українського селянства, примусивши його вступити до колгоспу або виморивши на смерть голодом. Отже, причини Голодомору 1932–1933 рр. слід шукати у намірах Кремля  зламати спротив селянства та завдяки селу модернізувати промисловість.

 

Механізми геноциду проти українців

Антиукраїнська політика Кремля проявилася в усіх площах суспільного життя. Вже з кінця 1920-х рр. в радянській Україні відбувався тиск на націонал-комуністів у лавах КП(б)У та українську інтелігенцію, що згодом завершилося рядом сфабрикованих політичних процесів та фактичним знищенням української політичної та наукової еліти; у релігійно-культурному плані спостерігався процес згортання політики українізації та ліквідація Української автокефальної православної церкви.

Апогеєм антиукраїнської політики Кремля став Голодомор 1932–1933 рр., спрямований проти найчисленнішої верстви українського соціуму – селянства.

У 1932–1933 рр. відбувається широкомасштабний наступ на українське селянство, здійснюється спроба виключити із соціальної структури прошарок середняків та заможних селян, яких комуністи клеймили «куркулями», перетворивши всіх на колгоспників; в економічній царині реалізовуються хлібозаготівельні кампанії та суцільні експропріації зерна і продовольства, наслідками яких стали Голодомор та тотальне фізичне винищення українського населення, масові репресії проти тих, хто чинив спротив.

 

Інструменти Голодомору

1. На користь твердження про цілеспрямований характер політики нищення українського села свідчить постанова «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Селян поділили на категорії. Представники першої – підлягали ув’язненню в таборах або розстрілу; другої – мали бути депортовані, селяни з третьої категорії залишалися на місцях, але їх мали розселити поза межами колгоспних територій. Загроза потрапити до числа так знаних «куркулів» та бути розкуркуленим, за задумом Кремля, мала змусити селян вступати до колгоспів.

З розгортанням політики суцільної колективізації розпочався процес масових арештів, розстрілів або етапування на Північ та Схід РСФРР заможних селян та членів їхніх родин, яких комуністи зарахували до категорії куркулів. Не менш масовими стали примусові переселення селян, яких більшовицькі функціонери безпідставно зарахували до третьої категорії. Отже, процес розкуркулювання став інструментом упокорення українських селян-господарів.

2. Встановлений державою план здачі хліба колгоспам, радгоспам та одноосібникам на 1932 р. дорівнював понад 47% від валового урожаю. Такий високий відсоток вилучення прирікав селян на неминучий голод. Місцеві виконавці розпоряджень Кремля розпочали процес суцільної реквізиції за невиконання норм хлібоздач. У селян, навіть незаможних, примусовому вилученню підлягали не лише зерно, а й продукти харчування, речі повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент та худоба. Експропріації підпадали селянські хати та присадибні ділянки.
3. Інструментом покарання селян став режим «чорних дошок». Запровадження режиму «чорних дошок» щодо колгоспів, сіл, районів та навіть окремих осіб вважається чи не найжахливішим заходом проти українського селянства в історії репресивної політики ВКП(б). Цей вид упокорення селян застосовувався до тих регіонів, які чинили пасивний чи активний опір радянській владі і не хотіли миритися із політикою партії. Занесення на «чорну дошку» певного села, сільради або колгоспу означало наближення його знищення: поселення оточувалося військами, які здійснювали суцільне вилучення продовольства. Фактична блокада часто завершувалася суцільним вимиранням людей, що потрапили під режим «чорної дошки».
4. У серпні 1932 р. було прийнято постанову РНК «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», прозваний у народі «Законом про п’ять колосків». Згідно з цим документом, усе колгоспне майно оголошувалося державним, за його розкрадання передбачалися репресивні заходи. Закон спрямовувався насамперед проти голодуючих селян, які іноді у колгоспних полях збирали залишки врожаю. За це передбачалося покарання у вигляді арешту на 10 років із конфіскацією майна або розстрілу.
5. Протягом 1932–1933 рр. системно посилювався податковий тиск, вживалася система натуральних та грошових штрафів. Запроваджувався спеціальний «надподаток», який передбачав системне збільшення цін на промислові товари для селян.
6. Обмежувалося пересування селян: їх позбавили права отримувати паспорт, а території, охоплені Голодомором, оточувалися кордонами з військових або міліції. Заборонялося листування.
7. Інформація про Голодомор ретельно приховувалася комуністичними активістами та заперечувалася радянськими дипломатами.

Таким чином, інструментами геноциду кремлівської влади стали економічні, репресивні, психологічні засоби тиску. Свідчення очевидців розкривають масштаби політики нищення радянськими активістами українського селянства. Навіть незаможні селянські родини позбавлялися засобів до існування. Підлягали конфіскації останні крихти їстівного, одяг, побутові речі. На голодну смерть були приречені не лише доросл, а й діти.

 

Регіональний вимір Голодомору

У 1932 р. рішенням позачергової сесії ВУЦВК територія радянської України поділялася на Вінницьку, Дніпропетровську, Київську, Одеську, Харківську, Донецьку, Чернігівську області, також до складу УСРР входила Молдавська автономна соціалістична республіка. У складі УСРР було 609 районів. За національним складом, лише у 5 районах із 609, українці становили менше 50%. Наведена таблиця демонструє відсотковий розподіл населення по районах:

Загальна кількість районів	Райони, де українці становили понад 95% населення	Райони, де українці становили 91–95% населення	Райони, де українці становили 90% населення	Райони, де українці становили 70–80% населення	Райони, де українці становили понад 50–70% населення	Райони, де українці становили менше 50% населення
609	293	90	100	55	66	5

 

За висловом професора В. Марочка, територію Голодомору можна вважати свідомо організованою соціальною резервацією – сталінським гетто. Це територія УСРР, а також місця компактного проживання українців на теренах РСФРР (Кубанський округ, Північнокавказький край, Нижнє Поволжя, Зелений клин на Далекому Сході, Сірий клин на Півночі Казахської АСРР).

З осені 1931 р. й протягом першої половини 1932 р. в усіх областях УСРР відбуваються конфіскації насіннєвих фондів, хліба, продовольства. Фіксується масове вживання у їжу селянами сурогатів, дохлої худоби. Ширяться епідемії, особливо тиф. В Україні – сотні померлих і тисячі опухлих від голоду. В червні 1932 р. територія Голодомору охопила  129 районів.

Отже, на початок літа 1932 р. голодом було охоплено територію, на якій проживало близько 9 млн осіб. Голодомор також охопив територію Молдавської АСРР.

Влітку – восени 1932 р. територія Голодомору розширюється внаслідок запровадження хлібозаготівельною комісією на чолі з Молотовим серії репресій, спрямованих на реквізицію хліба, широкого застосування набула система натуральних штрафів.

Листопад – грудень 1932 р. – апогей Голодомору. Ним охоплено всі області УСРР, Молдавську АСРР, частину станиць Кубані, де більшість населення становили українці.

За підрахунками професора В. Марочка, Голодомор повсюдно вирував на теренах радянської України з листопада 1932 р. по липень 1933 р., в окремих областях масова смертність населення від голоду фіксувалася до початку 1934 р.

Харківська область: на 1932 р. тут проживало 7,7 млн осіб, з яких 6,2 млн були селянами. В червні 1932 р. Голодомором було охоплено 7 районів. У червні 1933 р. Голодомор поширився на 59 районів, 23 з яких віднесено до категорії «особливо вражених».

Київська область: у 1932 р. в області проживало 8,2 млн осіб, з яких 6,9 млн були селянами. В червні 1933 р. Голодомор охопив 66 районів, у 34 з яких фіксувалися виразні ознаки соціальних аномалій.

Вінницька область: за даними на квітень 1933 р. Голодомор уразив 37 районів, де проживало понад 2,5 млн осіб. На території Вінниччини голод лютував до весни 1934 р.

Одеська область (включала частину сучасних Миколаївської та Херсонської областей). У 1932 р. тут проживало 3,5 млн населення (в тому числі 2,6 млн на селі). За офіційними даними тодішньої влади (які є неповними через певні причини об’єктивного характеру) Голодомором у квітні 1933 р. було охоплено 27 (із 51) районів, де проживало 1,7 млн осіб. На сьогодні наявні джерела дають підстави стверджувати, що всі райони області без виключення були охоплені Голодомором.

Дніпропетровська область (включала частину сучасної Запорізької області). У 1932 р. на території області проживало 4 млн осіб, з яких 3,1 млн – селяни. В березні 1933 р. Голодомором було охоплено 40 із 49 районів Дніпропетровщини.

У Донецькій області, де проживало 2,9 млн населення, у березні 1933 р., за даними обласного відділу ДПУ, Голодомором було охоплено 21 район із 23.

У Чернігівській області, де проживало 2,5 млн осіб, Голодомором було охоплено 26 районів із 36.

Отже, протягом осені 1932 р. – першої половини 1933 р. Голодомор охопив територію України з населенням 22 млн осіб. Українські міста, і навіть індустріальні центри, (наприклад, Донбас, Запоріжжя, Дніпро, Харків) були охоплені Голодомором. Епіцентром Голодомору було українське село, де більшість населення становили етнічні українці.

Регіональний вимір Голодомору 1932–1933 рр., аналізується у публікаціях вітчизняних науковців, окремі з яких представлені на нашому сайті.