Творча спадщина непересічного науковця Опанаса Семеновича Бежковича (Бежка) поки що маловідома широкому українському загалу. Власне і його біографія заслуговує на ретельне дослідження. 
Народився О. Бежко на Кубані в козацькій родині станиці Нововеличківськоїй Дінського відділу в 1890 р. Воював у складі Кубанського Пластунського батальйону, отримав звання сотника, був поранений. В 1918 р., як і більшість кубанських козаків приєднався до боротьби з більшовиками. Отримав звання осавула. В 1920–22 роках вчителював на Кубані, але з посиленням репресій проти козацтва, вирішив залишити Кубань. Він змінив своє прізвище на Бежкович та змінив дату (на 1892 р.) та місце свого народження (м. Катеринодар). Він опиняється у Петрограді та закінчує Ленінградський географічний інститут. Став дійсним членом Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови (1926), на засіданнях якого прочитав низку доповідей з етнографії українців Кубані: «Етнічний склад та історія колонізації Кубані», «Еволюція землеробства та скотарства на Кубані», «Звідомлення про командирування влітку 1929 р. на Кубанщину» й «Етнографічна мапа Північно-Кавказького краю, складена А.Г. Жанієвим, та її хиби». Друкувався в «Наукових збірниках» т-ва: «Еволюція рільничого знаряддя на Кубані» (вип. 1, 1928; вип. 3, 1931).
Опанас Степанович «виступав за приєднання до України частини РРФСР, починаючи від західних повітів Курської та Воронезької губернії, додаючи до них і західну частину Кубані, південно-західний Дон, західну половину Ставропольської губернії й далі аж до схилів Алтаю. Відтворюючи історію минулого, економічні зв’язки, О. Бежкович висловлював думку про організацію Соборної України як економічного цілого з політико – економічними інтересами. Був заарештований 29 листопада 1929 р. .р. у «Справі славістів». Навесні 1934 р. його засуджено до 3 років таборів (відбував у Караґандинської області). Звільнений 1936 року, реабілітований 1956 року. Від 1948 р. в Ленінграді, працював завідуючим відділу України і Білорусі Державного музею народів СРСР. У 1950–60-і рр. опублікував низку статей у журналі «Народна творчість та етнографія» з питань українського декоративно ужиткового мистецтва.
Наприкінці 1950-х рр. відновив поїздки на Кубань і повернувся до вивчення етнографії місцевих українців. Його спадщина нараховує 45 опублікованих і 25 не опублікованих праць. В 1966 році він опублікував наступні доповіді «История заселения Кубани // Геогр. об-во СССР. Докл. отделения этнографии. 1966. Вып. 2; Современный этнический состав населения Краснодарского края // Там само. 1967. Вып. 5 (співавт.). В яких, на основі статистичних даних довів, що катастрофічне зменшення офіційної кількості українців Кубані з 1926 р. ( наприклад в західній частині Кубані від 80-до 90%) до 1959 р. (згідно перепису – 4%), відбулося за рахунок масових репресій, деукраїнізації, виселень, а, насамперед, через Голодомор 1932–33 рр. Це був надзвичайно сміливий вчинок і, здається перша офіційна наукова про Голодомор на Кубані, а також антиукраїнську політику комуністичного режиму по відношенню .до українців Північного Кавказу. Помер Опанас Степанович в Ленінграді в 1977 році. Дуже добре, що зараз пам`ять і спадок про цього видатного воїна, вченого, відданого рідній українській Кубані повертаються до нас.