Хлібозаготівлі 1931/1933 р. історики вважають безпосередньою причиною Голодомору, тому аналіз їх механізму дозволяє більш повно реконструювати ті трагічні події на Дніпропетровщині. Як свідчать численні документи, система заготівель 1931/1933 р. за своїм механізмом суттєво відрізнялась від заготівель попереднього і наступних періодів. Її специфічною рисою була відсутність чітко фіксованих контрольних цифр по здачі зерна державі. Так, під час хлібозаготівель 1931/32 р. широко використовувалася система так званих зустрічних планів, що дозволяло перекривати невиконання державних завдань одними господарствами за рахунок інших. Як розраховував ЦК КП(б)У, такий підхід мав забезпечити «виконання плану республікою в цілому» [2, арк.8]. В результаті у 1931 р. на селі створилась пародоксальна ситуація, коли колгоспи, що виконали плани, мусили продовжувати вивіз хліба, тому що відповідно до секретної постанови ЦК КП(б)У від 8 грудня 1931 р. план хлібозаготівель вважався виконаним лише після перевірки «сумлінності здачі колгоспами своїх лишків, в тому числі і у колгоспів, що виконали свої зобов’язання» [2, арк. 116].
Впровадження системи зустрічних планів призводило до повної чехарди з виконанням заготівель на місцях. Тільки на Дніпропетровщині річні завдання корегувалися двічі у бік їх збільшення. А відтак при загальному невиконанні плану областю в ній були райони (Чубарівський, Синельниківський, Запорізький, Коларівський) [2, арк. 93, 94], які, за словами секретаря обкому В. І. Чернявського, виконали чотири плани: основний і три додаткових [11]. У свою чергу, наступного року внаслідок нереальності планів їх довелося кілька разів зменшувати уже в ході заготівельної кампанії.
Далеким від оптимального у 1931–1933 рр. був і сам механізм визначення цих планів. Відповідно до Зразкового статуту сільськогосподарської артілі від 1930 р. колгоспи зернових районів мусили здавати державі від 1/4 до 1/3 валового збору зерна [14]. Валовий же збір зерна визначався за допомогою районих та обласних обліково-контрольних комісій, які подавали Наркомату постачання УСРР відомості про фактичні посіви по культурах і гектарам, про площі загиблих посівів, а також цифри контрольних обмолотів. Такий метод визначення хлібозаготівельного плану називався індивідуальним і, за характеристикою С.В.Кульчицького, «мав грунтуватися на оперативному обліку результатів господарювання у виробника (радгоспу, колгоспу, одноосібника)» [15, с. 228].
Між тим «індивідуальний підхід» з самого початку виявив серйозні протиріччя між районною та обласною ланками партійного керівництва. Цифри (врожайності, валового збору зернових, плану хлібозаготівель), що «видавалися» обласними і районними обліково-контрольними комісіями при порівнянні значно різнилися. Так, у 1932 р. на Дніпропетровщині районні комісії визначили середню врожайність зернових у 6,9 центнера з гектару, а валовий їх збір – у 2063138 тон. Обласна же комісія подала зовсім інші дані: 8 центнерів та 2 725 126 тон відповідно [4, арк. 9]. В остаточному варіанті врожайність взагалі була визначена у 8,5 центнерів, що перевищувало і дані обласних контрольних комісій. Зрештою практика хлібозаготівель показала, що дані обласних комісій, орієнтовані на побажання вищих ешелонів влади, були надто завищені. Цифри ж районних комісій мали більш реальне підгрунття, бо враховували дійсний стан справ на селі.
Не секрет, що «індивідуальний підхід» використовувався часом місцевим керівництвом і для прихованого опору хлібозаготівлям. Аби отримати більш-менш реальний план представники районів йшли на різноманітні хитрощі – збільшення площ озимих, що загинули або були пошкодженні, зменшення врожайності з гектару тощо. І це при тому, що існувала система колективної відповідальності, адже документ про врожайність та посівні площі підписували всі перші особи району: голова райвиконкому, секретар райпарткому, голова районної контрольної комісії, начальник ДПУ, начальник райземвідділу. На обласній нараді з питань хлібозаготівель перший секретар Дніпропетровського обкому В. Чернявський був змушений констатувати, що «люди страхували себе буквально в усьому» [13].
Характеризуючи хлібозаготівлі 1931–1933 р., слід зважити і на те, що сама правильність визначення валового збору зерна ще не гарантувала встановлення реального хлібозаготівельного плану, оскільки пропорція – 1/3-1/4 частина валового збору – часто ігнорувалась партійним керівництвом. Зокрема, у 1932 р. при валовому зборі 2725126 (за іншими даними, 2063138) тон зерна [4, арк. 9], план заготівель для Дніпропетровської області довели в розмірі 1441500 тон [12], тобто майже половину від валового збору. За умови значних втрат врожаю (за підрахунками П. П. Любченка, у 1931 р. для окремих районів Дніпропетровщини вони становили 40%) [15, с. 213] питома вага хлібозаготівель ще більш зростала. У 1931 р. вона становила 80% валового збору зерна, а у 1932 р. досягла 100%. У результаті в 1931–1933 рр. хлібозаготівлі перетворилися у звичайні акції по вилученню у селян всієї виробленої сільськогосподарської продукції, що відрізняє їх від заготівель попереднього і пізнішого періодів.
Вперше із значними «продовольчими труднощами» Дніпропетровська область зіткнулася взимку 1931–1932 рр., що стало безпосереднім наслідком хлібозаготівельної кампанії 1931/32 р. Механізм її здійснення був наступним. 17 липня 1931 р. у Дніпропетровську відбулася міжрайонна нарада з питань хлібозаготівель, на якій було присутнє районне керівництво колишніх Дніпропетровського, Криворізького, Мелітопольського, Запорізького округів. Газета «Зоря» офіційно повідомила, що вислухавши доповідь секретаря ЦК КП(б)У тов. Строганова про хлібозаготівлі, присутні на нараді прийшли до висновку, що встановлений ЦК план на 1931 р. – 111 млн. пудів є «правильний та цілком реальний» [8], і затвердили рішення про його виконання не пізніше 15 листопада 1931 р. При цьому ряд районів вийшли з пропозицією збільшити встановлені хлібозаготівельні плани – висунули так звані зустрічні. Так, керівництво Магдалинівського району висунуло зустрічний план у 5 000 тон, Апостолівський район запоропонував збільшити план на 5 000 тон, Сталіндорфський – на 1 000 тон [1, арк. 9-11].
Але стенографічний протокол наради зафіксував не лише переможні реляції та загальний «одобрямс». Він засвідчив і те, що керівництво ряду районів не погодилось з встановленими планами. Так, представники 12–13 районів взагалі не подали записок про згоду чи незгоду з планом, а частина районних керівників, зокрема П’ятихатського, план опротестувала [1, арк. 9-11].
Відносно реальності хлібозаготівельного плану на 1931 р., то забігаючи трохи наперед, слід сказати наступне. Виступаючи на першій обласній партконференції секретар Дніпропетровського обкому В. Чернявський, пояснюючи причини невиконання областю хлібозаготівель 1931 р., заявив: «Іноді план [було] побудовано так, що його ніяк не виконати. Коли, наприклад, питома вага в засіві пшениці одноосібників на селі становить 10%, а їм дають 25% плану» [11]. Гадати при цьому, що люди виконають план, означало, на його погляд, «замилювати очі». Отже, можна зробити висновок, що область у 1931 р. отримала хлібозаготівельне завдання, яке була приречена не виконати.
Труднощі з виконанням хлібозагівельних планів у районах почалися відразу після їх доведення. Так, на 15 серпня 1931 р. Солонянський район виконав річний план лише на 15%, а його керівництво: голова райвиконкому Зайцев, член бюро райкому Волков, завідуючий оргвідділом райкому Мельник їздили до центру, вимагаючи зменшення плану [9].
Невиконання хлібозаготівельних планів обласне керівництво намагалося пояснити наступними факторами. По-перше, супротивом з боку куркулів (так з 1931 р. почали називати всіх селян, навіть членів колгоспів, які потрапляли під прес репресій під час хлібозаготівельних кампаній) і протидією з боку колгоспного, радянського та партійного керівництва, яке «опортуністично» ставилося до виконання хлібозаготівельних планів. Через це газета «Зоря», яка відстежувала перебіг хлібозаготівель на Дніпропетровщині, постійно наводила факти «злісного і прихованого саботування» здачі хліба державі як одноосібниками, так і колгоспниками.
Другою причиною незадовільного виконання хлібозаготівель вважали масове приховування хліба селянами. Тому вже під час кампанії 1931/1932 р. влада почала практикувати тотальне вилучення продовольства у селян. Інша справа, що розміри вилученного свідчили, що мова йшла не про лишки, які можна було здати державі, а про їжу для власного споживання. Так, газета «Зоря» 4 січня 1932 р. повідомляла, що під час здійснення подібних заходів у Волоській сільраді хлібна комісія викрила у одноосібника Волошина Сергія аж 2 лантухи пшениці, які він приховав у скрині [10]. Саме експропріації їжі у селян слід вважати головною причиною так званих «продовольчих труднощів», а простіше голоду 1931-1932 рр.
Щоб забезпечити виконання хлібозаготівельних планів, центральне керівництво вдалося до випробуваної зброї – репресій. 20 жовтня 1931 р. з’явилася таємна диретива ЦК КП(б)У , яка вимагала:
- посилення репресій за приховування і крадіжки хліба в колгоспах;
- проведення чистки колгоспів від ворожих елементів;
- виключення з партії комуністів, які «поширюють чутки про нереальність планів, а також заявляють про необхідність забезпечити селян хлібом» [2, арк. 8–9].
По відношенню ж до колгоспів, де «припустили велике розбазарювання хліба», мали застосовувати такий захід як заборона оплати трудоднів. Партійне керівництво у доволі цинічній формі пояснювало це тим, що «колгоспники вже і так хліб отримали» [2, арк. 9], тобто вкрали.
Заборона на оплату праці селян з колгоспів, що не виконали хлібозаготівельні плани, встановлювалась і таємною постановою ЦК КП(б)У від 8 грудня 1932 р. [2, арк. 116]. Враховуючи, що попередня директива вимагала від тих колгоспів і сел, які виконали свої плани, продовження хлібозаготівель, щоб за їх рахунок забезпечити 100% виконання плану республікою, можна зробити висновок, що селяни не повинні були очікувати на те, що держава з ними коли-небудь розрахується. Отже, саме відсутність оплати праці колгоспників слід вважати ще однією причиною голоду 1931–1932 р.
Але, незважаючи на всі вжиті заходи, у встановлений строк Дніпропетровщина заготівлі не завершила. До 20 листопада 1931 р. річні плани хлібозаготівель виконали лише 10 районів області: Чубарівський, Синельниківський, Васильківський, Великотокмацький, Запорізький, Коларівський, Мелітопольський, Томаківський, Сталіндорфський і Якимівський. На 1 грудня 1931 р. до них приєднались ще 2: Терпінянський і Новозлатопільський. Але «винагородою» за виконання хлібозаготівель стало доведення до передових районів нових – зустрічних планів на підставі рішення комісії П. П. Любченка від 5 грудня 1931 р. Так, Васильківський район повинен був додатково заготовити 3 000 тон, Павлоградський – 2 500 тон [2, арк. 93-94 ]. Показово, що для 8 з цих передових районів це було вже друге підвищення плану хлібозаготівлі. Перше відбулося ще до 1 грудня 1931 р.
У результаті вперше хлібозаготівлі вийшли за межі календарного року, продовжуючись до початку весни, що викликало додаткове невдоволення селянства. Нарешті 18 березня 1932 р. ЦК КП(б)У та Раднарком УСРР прийняли постанову про закінчення хлібозаготівель у колгоспному секторі, «незалежно від рівня виконання окремими колгоспами та районами плану»[7, с.133]. Але це вже не вирішувало проблеми: на Дніпропетровщині почався справжній голод, який охопив більшість сільських районів. З них у п’яти: Новопразькому, Долинському, Межівському, Лихівському та Каранському смертність стала масовою [16, с.22]. Показово, що про продовольчі труднощі в ряді районів Дніпропетровської області голова ВУЦВК Г. І. Петровський повідомляв ЦК КП(б)У ще наприкінці лютого 1932 р., тобто під час заготівель [7, с.121], але це не зупинило партійне керівництво. Взагалі у 1932 р. порівняно з попереднім роком загальний коефіцієнт смертності у розрахунку на 1000 чоловік населення зріс на Дніпропетровщині з 13,9% до 17,1%, а в окремих містах і сільських районах (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кам’янське) цей коефіцієнт перевищив 20% [5, арк. 48].
Наступна хлібозаготівельна кампанія 1932/1933 р. почалася з постанови РНК УСРР від 22 липня 1932 р. «Про план заготівель по селянському сектору», за яким Дніпропетровщина повинна була здати державі 1 441, 5 тис. т зерна (88 млн. пудів) [12]. Новий хлібозаготівельний план був меншим минулорічного на 23 млн. пудів, але також нереальним для виконання. Тому протягом заготівельної кампанії його корегували декілька разів:
– 30 жовтня 1932 р. зменшили до 73 млн. пудів,
– 14 січня 1933 р. – ще на 12 млн. пудів, тобто до 61 млн. пудів [7, с.332].
Але план так і не було виконано: на 1 лютого 1933 р. за селянсько-колгоспним сектором область здала державі лише 55,8 млн. пудів [6, арк.42].
Крім заготівельного плану Дніпропетровська область повинна була повернути державі насіннєву та продовольчу позику, яку колгоспи та радгоспи отримали навесні 1932 р. Її розмір становив 17, 5 тис. тон. При цьому позику мали повертати з перших партій хліба, які здавали боржники .
Керівництво області визнало хлібозаготівельний план цілком реальним і прийняло до виконання.
Доведення заготівельних планів до колгоспів області здійснювалося протягом 1–5 серпня 1932 р. Для організації допомоги в організації хлібозаготівельної кампанії до районів було надіслано весь обласний актив. До того ж за лінією облпрофради до районів і сел було відправлено 79 масових та ремонтних бригад у складі 308 чоловік [ 3, арк. 2].
Липневий план хлібозаготівель Дніпропетровська область виконала лише на 10%. Як повідомляла газета «Зоря» на 20 липня 1932 р. 11 районів, серед яких Солонянський, Цареконстянтинівський, Петриківський, Покровський, Новопразький, Новозлатопільський не заготували жодної тони [13].
Щоб забезпечити виконання заготівель, центральне, республіканське і місцеве керівництво використовувало різноманітні методи впливу. Серед них: по-перше, кадрові зміни – у жовтні 1932 р. першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У В. Чернявського замінили В. Строгановим (до цього другим секретарем ЦК КП(б)У). Але і він недовго перебував на цій посаді: постановою ЦК ВКП(б) від 24 січня 1933 р. Строганов був звільнений і відправлений у розпорядження ЦК. Замість нього першим секретарем обкому був призначений М. Хатаєвич [17, с.51].
По-друге, сприяти виконанню плану мала діяльність численних надзвичайних комісій, які систематично направлялись до Дніпропетровської області. Так, 30 жовтня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У приймає рішення відрядити до Дніпропетровщини В. Чубаря і М. Скрипника. Наприкінці грудня для «забезпечення» партійної лінії до Дніпропетровської області виїхали С. Косіор і П. Постишев.
По-третє, важливу роль у здійсненні хлібозаготівель 1932/1933 р. на Дніпропетровщині відіграли репресивні заходи. У репресивній політиці цього періоду виділимо кілька напрямків. Перш за все, це економічний тиск на селянство. Через призму цієї політики можна розглядати такі заходи, як занесення на «чорну дошку», масове штрафування колгоспників та одноосібників, експропріацію майна. По-друге, притягнення до судової відповідальності осіб, винних «у розкраданні і розбазарюванні хліба і в організації саботажу хлібозаготівель». По-третє, висилка за межі області та республіки «найбільш злісних» саботажників хлібозаготівель. По-четверте, репресії по партлінії: чистки парторганізацій, виключення з партії. І по-п’яте, фабрикація групових справ саботажників.
Першим серед репресивних актів, прийнятих у період хлібозаготівель 1932/33 р. був закон від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації». Тільки за перші два місяці дії цього закону у Дніпропетровській області за крадіжки хліба було засуджено близько 3 тис.чоловік, з них 48 – до розстрілу. Найбільша кількість справ припадала на Новомосковський (105) і Криворізький (110) райони.
18 листопада 1932 р. черговою постановою Політбюро ЦК КП(б)У для забезпечення негайного виконання хлібозаготівель було запроваджено такий захід, як занесення на «чорну дошку» колгоспів, котрі особливо злісно саботували хлібозаготівлі. Першими на «чорну дошку» в Дніпропетровській області були занесені сс. Вербки Павлоградського і Гаврилівка Межівського району. Пізніше за постановами президії облвиконкому до них приєднались: 25 листопада – 26 колгоспи, 29 листопада – ще 26, 23 грудня – 42, 3 лютого – 129. Серед «чоронодосочників» були колгоспи «Комінтерн» і «Червоне казацтво» Апостолівського району, ім.Ворошилова Криворізького, «Ленінський шлях» Межівського і «Зелений лан» Божедарівського районів. Всього на 2 грудня 1932 р. на «чорну дошку» в 43 районах області було занесено 228 колгоспів із 3355, тобто кожний п’ятнадцятий колгосп.
Проте, незважаючи на вжиті заходи, Дніпропетровська область відставала з виконанням плану. І тоді було вирішено завдати удару по партійній лінії. 21 листопада 1932 р. ЦК і ЦКК КП(б)У ухвалили рішення про проведення чистки «ряду сільських парторганізацій, які явно саботують хлібозаготівлі і підривають довір’я партії серед трудящих». На Дніпропетровщині чистка була проведена у Солонянському, Васильківському і Великолепетиському районах, де із складу парторганізацій було виключено 28,8% комуністів, а на 16,4% накладені стягнення. Що стосується керівного складу низових осередків, то тут із 356 чоловік було виключено 180 чоловік, тобто 50,5 %. Але найбільшого удару зазнала Васильківська районна парторганізація, яка недорахувалась майже кожного третього свого члена.
На початку січня 1933 р. відповідно до постанови Дніпропетровского обкому від 31 грудня 1932 р. в парторганізаціях області була здійснена ще одна каральна акція. 50 комуністів, яких звинуватили в «організації куркульського саботажу хлібозаготівель», виключили з партії, заарештували й позбавили волі на строк від 3 до 10 років з відбуванням покарання у концтаборах.
Важливим напрямком репресивної політики у розглядуваний період була і фабрикація справ саботажників, за офіційною тогочаною термінологією, «виявлення контрреволюційних центрів, що організували зрив хлібозаготівель та інших господарсько-політичних кампаній». На Україні таку акцію провели у листопаді 1932 р., для чого були мобілізовані кращі чекістські сили. На Дніпропетровщині під час її здійснення передбачалося ліквідувати 38 агентурних розробок й заарештувати 225 чоловік. Серед типових розробок – справа «куркульської організації», що була виявлена у с.Всесвятське Межівського району. До її складу входило 5 куркулів, які нібито здійснювали роботу по зриву хлібозаготівель, а тому підлягали ліквідації.
Боротьба з «контрреволюцією» на селі у 1932/33 р. здійснювалася і шляхом експропріації селянських господарств. 11 листопада 1932 р. РНК УСРР прийняла постанову про позбавлення одноосібників, що «злісно ухиляються від виконання планів хлібозаготівель» і проводять «пряму підривну роботу», земельних наділів, присадибних ділянок, а також усього рухомого майна і будівель з виселенням за межі району або області. Пізніше цей захід став застосовуватися і по відношенню до колгоспників. Більшість експропрійованих депортували у віддалені місцевості Союзу або ув’язнювали до концтаборів.
Перша масова депортація на Дніпропетровщині була проведена у січні 1933 р. Тоді відповідно до постанови Дніпропетровського облвиконкому від 5 січня 1933 р. за межі області вислали 700 родин (з конфіскацією всього майна) із 27 сіл.
І нарешті, ще одним методом впливу на селянство під час хлібозаготівель 1932/33 р. була система натурштрафів, яка почала широко використовуватися з 18 листопада 1932 р. і передбачала «конфіскацію незернового продовольства у боржників по хлібозаготівлям». Як справедливо зазначає С. Кульчицький, оскільки конфісковане не зараховувалось у виконання заготівель, це був лише каральний захід.
Тотальна конфіскація продовольства у селян Дніпропетровщини прирікала їх на голодну смерть. До того ж 29 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У видав директиву, де зобов’язав усі обкоми і райкоми «щодо колгоспів, які не виконали план хлібозаготівель, негайно, протягом 5- 6 днів вивезти всі наявні фонди, у тому числі так звані насіннєві, на виконання плану хлібозаготівель» [ 7, с. 301]. Таким чином колгоспи також залишались без зерна і не могли нічим допомогти своїм членам.
5 лютого 1933 р. ЦК ВКП(б) прийняло постанову, яка проголошувала припинення заготівель (з 6 лютого) [7, с. 349]. Не зважаючи на всі застосовані заходи Дніпропетровщина план не виконала. У листі до ЦК КП(б)У М. Хатаєвич констатував: «з 4 тисяч колгоспів області план виконали лише 800 колгоспів. Більшість цих колгоспів дрібні і якщо взяти їх питому вагу не за кількістю колгоспів, а за посівними площами і потребою у насінні, то вона складе не 20%, а 10 – 12% від всього колгоспного сектора» [ 6, арк. 6].
Отже, аналіз хлібозаготівель 1931–1933 рр. показує, що механізм їх здійснення, значно відрізняючись від механізму попередніх кампаній, був майже тотожним продрозкладці і являв собою, по суті, нееквівалентне, позаекономічне відчуження продуктів у безпосереднього виробника. Доведення планів у досліджуваний період не передувало весняній посівній кампанії. Їх визначали безпосередньо напередодні хлібозаготівель, що робило для колгоспів економічно недоцільним збільшення посівних площ і розширення сільськогосподарського виробництва. Крім того, контрольні цифри по здачі зерна не мали чітко фіксованого характеру. Перманентне їх коригування вже під час хлібозаготівель, застосування системи зустрічних планів перетворювало хлібозаготівельні кампанії в звичайні акції по вилученню у селянства всієї виробленої продукції. Безмірна продрозверстка, призвівши до втрати селянством зацікавленості у наслідках господарювання, зумовила подальшу деградацію аграрного сектора, а токож призвела до Голодоморів 1932–1933 рр.
Бібліографічні посилання:
- Державний архів Дніпропетровської області (далі ДАДО). – Ф. 18, оп. 1, спр. 409.
- ДАДО. – Ф. 18, оп. 1, спр. 890.
- ДАДО. – Ф.19, оп. 1, спр. 86.
- ДАДО. – Ф. 19, оп. 1, спр. 90.
- ДАДО. – Ф. 19, оп. 1, спр. 587.
- ДАДО. – Ф. 19, оп. 1, спр. 588.
- Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990.
- Зоря. – 1931. – 18 липня.
- Зоря. – 1931. – 27 вересня.
- Зоря. – 1932. – 4 січня.
- Зоря. – 1932. – 1 липня.
- Зоря. – 1932. – 24 липня.
- Зоря. – 1932. – 26 липня.
- Комуніст. – 1930. – 13 квітня.
- Кульчицький С. В. Ціна «великого перелому». – К., 1991.
- Народна трагедія. Документи і матеріали про голод 1932–1933 років на Дніпропетровщині: Навч. посібник. – Дніпропетровськ, 1993.
- Панчук М. І. Злочин Сталіна та його оточення // Голод 1932 – 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990.
Друкується за: Романець Н. Р. Хлібозаготівельні кампанії 1931–1933 рр. та особливості їх здійснення на Дніпропетровщині / Н. Р. Романець // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2007. – Вип. 4. – С. 187–196.