Простежено характерні риси районної преси Чернігівської області 1932–1933 рр. Визначено джерельний потенціал місцевих газет у дослідженні екзистенційного вибору особи під час Голодомору. Проаналізовано інформативні матеріали з партійно-радянської преси Чернігівщини, що відображають настрої та поведінку низових виконавців хлібозаготівель у 1932–1933 рр.
Ключові слова: Голодомор, низові виконавці, хлібозаготівлі, екзистенційний вибір, районна преса, Чернігівська область.
Необхідність поглиблення наукового рівня дослідження різних аспектів Голодомору в умовах відсутності всеохоплюючих архівних документів з теми, вимагає детального вивчення джерел, що раніше класифікувалися як допоміжні або ж аналізувалися дослідниками фрагментарно. До специфічних матеріалів, що допомагають заповнити прогалини в історії України 1932–1933 рр. та, водночас, можуть бути самостійним предметом вивчення належить партійно-радянська преса.
Великий інформативний потенціал для вирішення ключових питань з історії Голодомору має масив матеріалів з районних газет Чернігівської області. Нині на основі періодики Чернігівщини дослідниками почато вивчення важливих подій 1932–1933 рр., зокрема, хлібозаготівельних кампаній у області [1]. Окремі наукові розвідки стосуються визначення ідеологічного впливу періодики початку 1930-х рр. на населення в досліджуваному регіоні та з’ясування ролі преси у процесі комунізації та денаціоналізації українського села [2], [3], [4], [5]. Очевидно, що партійно-радянська преса потребує особливо прискіпливої критики та верифікації. Водночас вона є цінним комплексним та синтетичним джерелом для вивчення суспільно-політичних процесів, їх впливу на морально-етичну сферу життя, однією з яких є екзистенційний вибір особи під час Голодомору.
Газети, як засіб масової агітації та пропаганди, займали особливе місце в інформаційному середовищі радянської України 1930-х рр. Саме тоді почала формуватися найпотужніша мережа друкованої періодики – районна преса. Зокрема, у Чернігівській області (утворена 15 жовтня 1932 р.; включала деякі райони сучасних Київської та Сумської областей) виходило друком 36 районних газет, не рахуючи пресу політвідділів машинно-тракторних станцій (далі – МТС), колгоспних та радгоспних газет, видань виїзних редакцій тощо.
Районні газети відігравали важливу роль у оперативному інформуванні населення у потрібному більшовикам руслі, формували громадську думку, були дієвим інструментом радянського ідеологічного впливу та політичних репресій. Місцева преса була друкованим органом районних партійних комітетів (далі – РПК), райвиконкомів (далі – РВК), райпрофрад, райкомів комсомолу, політвідділів МТС та радгоспів. Ці інституції визначали та контролювали редакційну політику газетних колективів.
Газети Чернігівщини 1930-х рр., як і загалом вся преса тоталітарного СРСР, підпадали цензурним обмеженням, подавали інформацію дозовано та уніфіковано. Радянська влада намагалася максимально шаблонізувати низові видання – від однотипності найменувань газет (наприклад, на Чернігівщині назву «За більшовицькі темпи» мали газети Березни, Талалаївки та Ічні; «Соціалістичним наступом» були названі «районки» Варви, Сновська та Іваниці тощо) до типових форм подання у ній матеріалу.
Місцева преса зафіксувала безліч інформації щодо одного з головних інструментів Голодомору – хлібозаготівель. Ситуації екзистенційного вибору, представлені у дописах 1932–1933 рр., здебільшого пов’язані з ходом виконання хлібозаготівель. Це величезна кількість матеріалів індивідуального характеру (життєписи, біографічні дані, характеристики) про осіб, які були виконавцями хлібозаготівель – тих, які сумлінно реалізовували політику партії, і тих, які намагалися їй протидіяти. Зазначимо, що районна преса майже не висвітлює причини, мотиви за яких особа чинила так чи інакше. У ній зафіксовано лише остаточний факт вибору, який було вміщено у «розвінчувальні» статті, нариси, замітки робсількорів з місць подій, судові зведення, постанови райвиконкомів та райпарткомів.
Найбільш вичерпну інформацію районна періодика містить про осіб, які стали виконавцями Голодомору на його низовому рівні: голови та члени сільрад, учасники буксирних бригад, сільський актив, комсомольці, 10-ти і 20-хатники та інші. Газетні замітки, у яких йдеться про перевищення повноважень, самосуди, свавілля, незаконне вилучення майна, «барахольство» (так поблажливо називали привласнення активістами майна селян), масові виселення з повною конфіскацією майна, адміністрування, залякування мешканців сіл аж до фізичної розправи, супроводжуються закликом «суворо додержуватись революційної законності!». Такі дописи мали за мету відмежувати від злочинних дій вище партійно-радянське керівництво та «викривали», а по факту перекладали відповідальність на місцевих активістів. Тим не менше, не можна ігнорувати вчинки низових виконавців хлібозаготівель, які вдавалися до особливої жорстокості проти своїх земляків.
Випадки перетину межі гуманності тогочасна регіональна преса фіксує по всій Чернігівський області, не залежно від соціального статусу людини. Так, Олишівська районна газета занотувала справи сільрад, у яких управлінська верхівка та сільський актив знущалися, мордували, били селян, проводили нічні «труси» (обшуки) з конфіскацією майна, масові вилучення хліба, руйнування печей та безліч інших збиткувань над мешканцями сіл Ковчин, Будище (нині села Куликівського району) та Вовчок (нині село Козелецького району) («Соціялістичний шлях», Олишівка, №44, 1932; №57, №91, 1933). У селі Омелянові Козелецького району уповноважені райпарткому Пурин, Мизко, Засенко та інші практикували несанкціоновані обшуки, вилучення майна, «займалися барахольством конфіскованого у куркулів за невиконання хлібозаготівлі майна». Так само поводили себе уповноважені РПК у селі Лихолітки того ж району. Активісти села Сокирині (Сербини, Глухенький, К. Кущ та Горбач) забили на смерть твердоздавця П. Куща («Розгорнутим фронтом», Козелець, №49, №46, 1932). «Колективіст Глухівщини» повідомляє, що члени Черторизької сільради Глухівського району (нині село Шевченкове) вчиняли побої одноосібників, примушуючи їх таким чином до усуспільнення посівних матеріалів («Колективіст Глухівщини», №29, 1933). Непоодинокі випадки фізичного знущання над селянами в процесі виконання хлібозаготівель зафіксовано у Бобровицькому районі: уповноважений РПК та РВК, робітник Робітничо-селянської інспекції Дешко у селі Веприк забив до смерті селянина; не нехтували фізичною розправою секретар партосередку села Ядлівки Лисенко та буксирні бригади на чолі з членами партії Артемчуком і Багметом («За суцільну колективізацію», Бобровиця, №21, № 42, № 53, 1932). Буксирники села Іржавці Іваницького району (нині село Ічнянського району) А. Фесенко та А. Приходько під час роботи бригади побили одноосібницю М. Балабанову («Соціалістичний наступ», Іваниця, №88, 1932). Загалом, місцева преса повідомляє про найрізноманітніші безчесні вчинки виконавців хлібозаготівель у Корюківському («Більшовицький шлях», Корюківка, №96, 1933), Новгород-Сіверському («Шлях колгоспника», Новгород-Сіверський, №55, 1933), Малодівицькому («Соціялістичне село», Мала Дівиця, №58, 1933), Менському («Колгоспна праця», Мена, №98, 1933), Недригайлівському («Колективіст-ударник», Недригайлів, №1, №2, №59, 1932), Ріпкінському («За соціалістичне Полісся», Ріпки, №108, 1933), Носівському («Червона Носівщина», Носівка, №39, 1932), Прилуцькому («Правда Прилуччини», Прилуки, №54, 1932), Сновському («Соціалістичний наступ», Сновськ, №55, 1932; №60, №63, 1933), Ніжинському («Нове село», Ніжин, №56, 1932), Березнянському районах («За більшовицькі темпи», Березна, №106, 1932).
Частину інформації отримуємо із районної періодики завдяки покладеної на неї функції організації на «боротьбу за хліб» сільського активу, тобто осіб, які безпосередньо здійснювали вилучення збіжжя у селян. Про те, що найкращий спосіб перевірити активіста – подивитися на його участь в хлібозаготівлях, писали всі без винятку «районки» області.
Преса систематично висвітлювала діяльність хлібозаготівельних буксирних бригад. Про рейди вилучення зерна не соромилися в деталях писати місцеві робсількори. У таких дописах йдеться не тільки про схованки для збіжжя та хитрощі, до яких вдавалися селяни щоб вижити, а й міститься багато інформації особового характеру про «буксирників». Місцеві газети рясніють заявами, закликами, похвальбами ударників заготівельного фронту. Статті під заголовками «Приклад Кузьменка та Вакули повинні наслідувати трудящі одноосібники» («За більшовицькі темпи», Березна, №101, 1932), «Ділова боротьба за хліб» («Колгоспник Дмитрівщини», Дмитрівка, №15, 1933), «Кращі ударники хлібозаготівельного фронту» («Соціалістичний наступ», Іваниця, №89, 1932), «Виявлено перехований хліб у куркулів» («В соціалістичний наступ», Добрянка, №23, 1932), «Тесенко Іван кращий вартовий соц. урожаю» («Більшовицький шлях», Корюківка, №79, 1933), «Штурмом буксирних бригад – в бій за хліб» («Колективіст-ударник», Недригайлів, №2, 1932), «Наслідуйте приклад кращих» («Нове село», Ніжин, №134, 1932) та інші заохочували поповнювати загони активістів. Іншу оцінку діям «буксирників» наважився зробити очевидець їх роботи, член Коханівської сільради Конотопського району Федчун: «Буксирщики це не люди, а звірі» («Комуна», Конотоп, №9, 1932).
Тих хто вправно співпрацював з партійно-радянською владою чекала винагорода. Так, на початку 1932 р. у Менському районі за виконання і перевиконання хлібозаготівель голови сільрад, колгоспів та партосередків отримали путівки на курорти в Одесі та Криму, а сільські комсомольські осередки та сільський актив були премійовані дефіцитним крамом («Колгоспна праця», Мена, №8, 1932). Премійовано промисловими товарами низку колгоспників та контрактантів Недригайлівського району, які після вивершення свого плану хлібозаготівлі пішли працювати в буксирні бригади на кутки, відбираючи останнє в односельчан («Колективіст-ударник», Недригайлів, №18, №22, 1932). Отримали премії керівники куткових бригад у Сновському районі («Соціалістичний наступ», Сновськ, №24, 1932). Передовики «хлібозаготівельного фронту» Ніжинського району заробили: по 100 крб. секретарі партійних осередків сіл Липів Рогу, Вертіївки, Вересочі (нині село Куликівського району) та Прохорів, Омбишу, Хорошого Озера (нині села Борзнянського району); 50-100 крб. – дісталося низці головам і секретарям сільрад та виробничих товариств («Нове село», Ніжин, №12, 1932).
Водночас районна преса фіксує випадки інших типів поведінки, зокрема відмови від участі у хлібозаготівельних кампаніях. Наприклад, члени Рожковицької сільради Середино-Будського району Є. Солодуха та М. Чемодур заявили, що вони у буксирну бригаду працювати не підуть, адже: «Хліба у селян вже немає. Куркулів у Рожковичах було два, так їх розкуркулили – лишились самі бідняки» («Конопляр С-Будщини», Середина-Буда, №78, 1932). Непоодинокими були втечі з буксирних бригад. «Нікуди йти, нічого робити, де ж візьмемо хліба, коли люди кажуть нема?», – виправдовувалися втікачі з «хлібозаготівельного фронту» Менського та Носівського районів («Горбенко й Скляр потурають куркулеві», «Колгоспна праця», Мена, №5, 1933; «Мрин, міцніше тримай темпи хлібозаготівлі!», «Червона Носівщина», Носівка, №4, 1933). Направлений з олійного комбінату №14 міста Ніжина у село Дрімайлівку С. Д. Глушаков під час проведення хлібозаготівлі відмовився брати хліб у твердоздатця й втік, іншого разу – взагалі відмовився їхати до підшефного села в справі хлібозаготівель, за що й був як «агент класового ворога» виключений з партії та звільнений з роботи («Нове село», Ніжин, №132, 1932). Траплялися випадки, коли, наражаючи себе на небезпеку, члени хлібозаготівельних бригад попереджували селян, що на останніх були подані заяви до сільрад за переховування хліба («Червона Носівщина», Носівка, №10, 1932).
На сторінках преси Чернігівщини можна знайти вдосталь публікацій, що «викривають вади» осіб, залучених на хлібозаготівлі, з різних соціальних груп. Такі матеріали мали за мету продемонструвати найнижчим ланкам виконавців небезпеку непокори політико-господарчим кампаніям тоталітарної країни. Серед повідомлень: «Учительство нехтує роботу на сотнях» – висміюються вчителі спілки «Робос» села Ярославки Бобровицького району, які не працювали на хлібозаготівлі («За суцільну колективізацію», Бобровиця, №21, 1932); «Дезертири хлібозаготівельного фронту» – догану з попередженням отримали члени Гузавської сільради Березнянського району (нині Менський район) за втечу з кутків села під час хлібозаготівель («За більшовицькі темпи», Березна, №8, 1933); «Спільників куркульні – із сільради, до суду» – виведено із складу членів Ольшанівської сільради Іваницького району (нині село Ічнянського району) Ведмідського та Кролика та закликано віддати їх до суду, за категоричну відмову працювати на кутках («Соціалістичний наступ», Іваниця, №85, 1932); «Дезертири з хлібозаготівельного фронту» – у розшук оголошені зниклі безвісти студенти Козелецького технікуму Безнощенко та Мозговий, яких відрядили для участі у хлібозаготівельний бригаді («Розгорнутим фронтом», Козелець, №95, 1932).
На шпальтах місцевих газет висвітлюються факти негативної реакції на хлібозаготівлі молоді, зокрема і членів комсомолу. Таких осіб нещадно «розвінчували» та критикували, відразу поставало питання про їх виключення з комсомолу та партії. Так, у лютому 1933 р. з комсомольського осередку комуни «КІМ» Носівського району «за саботаж хлібозаготівель, за зв’язок з куркульсько-глитайським елементом» як зрадників партії було виключено низку осіб («Червона Носівщина», Носівка, №17, 1933). У статті «Як Духанівські комсомольці «борються» за хліб» закликалося вигнати тих комсомольців Духанівського осередку Буринського району, які «розклалися» і не працювали на хлібозаготівлі («Колективіст Буринщини» Буринь, №119, 1932). У таких повідомленнях, як «Дизертирів – із комсомолу», «Той не комсомолець, хто не бореться за хліб» йдеться про втечі комсомольців та їх подальше виключення з організації («Комунар», Городня, №190, 1932; «Соціалістичний наступ», Іваниця, №87, №98, 1932). Подібні ситуації знаходимо у місцевій пресі Коропського («Поліський комунар», Короп, №89, 1932; №2, 1933), Остерського («Колгоспне життя», Остер, №106, №112, 1932), Корюківського («Більшовицький шлях», Корюківка, №118, 1932), Середино-Будського («Конопляр С-Будщини», Середина-Буда, №99, №103, 1932), Добрянського («В соціалістичний наступ», Добрянка, №147, 1932) та інших районів. Фактично повсюди була молодь, яка намагалися оминути «хлібозаготівельної роботи» і, використовуючи різні причини, уникнути її.
У потуранні «куркулеві» звинувачувалися уповноважені на хлібозаготівлі від РПК та РВК. Зокрема, уповноважений по Білейківській сільраді Козелецького району, виступив на захист контрактантів: «Вони здали все, що могли й хліба в них – нема» («Розгорнутим фронтом», Козелець №11, 1933). М. Трусевич, уповноважений по Зноб-Новгородській сільраді Середино-Будського району, усвідомлюючи, що в так званих «куркулів» хліба немає намагався обійти систему, радив своїм бригадирам: «Коли ви йдете до твердоздатника стягати хліб, то беріть обов’язково паперу й гострого олівця і, коли він скаже, що хліба в нього вже немає, зараз же складайте про це акта, в якому зазначте, що такий-то чоловік – хороший, радянську владу підтримує, соціялізм будувати погоджується, але хлібозаготівлі виконати не може – не вродило в нього. Просимо його не турбувати й зі списку твердоздатців викреслити. Внизу не дуже розбірливо підпишіться й акт здайте до с/ради – ми тут розберемось» («Конопляр С-Будщини», Середина-Буда, №64, 1932).
Однією з домінуючих тем у тогочасній місцевій пресі була критика «поступок», що здійснювали окремі голови сільських рад, колгоспів, бригадири, інші керівники середньої і низової ланок стосовно голодуючого населення. Насправді ж газети таким чином зафіксували добровільний та усвідомлений особистий вибір на користь людяності під час Голодомору. Так, у кореспонденції лише Березнянського району у листопаді-грудні 1932 р. згадані наступні випадки: член Березнянської сільради С. Садовий не дозволив застосовувати хлібозаготівельним бригадам репресивних заходів до так званих «злісних нездавців хліба»; секретар партосередку при радгоспі «Червоний хутір» Музиченко відкрито заявив, що «куркулів зараз нема, вони вже давно розкуркулені»; голови колгоспів району Ревус, Партика, Далай «ховали хліб від держави, провели злочинно обмолот»; секретар партосередку Болотін під час проведення хлібозаготівлі кинув роботу й зник («Агентам куркулів, зривщикам хлібозаготівлі – в органах пролетарської диктатури місця нема», «Агентам куркуля не місце в лавах партії», «Політична короткозорість партосередків дає можливість пролазити до лав партії куркульським агентам», «За більшовицькі темпи», Березна, №105-106, 114, 1932). Направлений від обкому партії з Чернігова до села Ярославки Бобровицького району уповноважений Лацман, оцінивши місцеву ситуацію, не тільки кинув керувати кутковими хлібозаготівельними бригадами, а й заявив «хліба нема» («За суцільну колективізацію», Бобровиця, №123, 1932). Активісти Носівської сільради Сновського району К. Івашкевич та Т. Бойко на засіданні президії сільради захищали контрактантів «в них хліба нема» («Соціалістичний наступ», Сновськ, №90, 1932). Звісно, ці люди були відсторонені від виконання своїх обов’язків, більшість з них отримали тавро «агент куркуля, що допомагав куркулеві в його підривній роботі», їх справи були передані до слідчих органів під формулюванням «За відсутність рішучої боротьби з куркулем, ганебне відставання хлібозаготівель та систематичне невиконання політично-господарських планів».
Висміюванню на сторінках районних газет та слідству відповідних органів підлягали представники сільської адміністрації, які наважувалися говорити про завищені хлібозаготівельні плани. Для радянської влади це були «експертники», «переродженці», «тяжкуни», «чужі елементи», які «не виправдали себе на хлібозаготівельному фронті» та «стали на прямий шлях зради партії». Заяви голів сільрад про нереальні плани хлібозаготівлі можна знайти у всіх «районках» Чернігівщини, зокрема у таких статтях: «Допомагають куркулеві зривати хлібозаготівлі» («За суцільну колективізацію», Бобровиця, №95, 1932), «Лавров, Нарбут, Леоненко не виправдали себе на хлібозаготівлях», «Партія жорстоко карає куркульських агентів з партквитками» («Колективіст Буринщини», Буринь, №6, № 13, 1933); «Розгромити куркульський опір хлібозаготівлі» («Соціялістичний наступ», Варва, №83, 1932); «Дезертирові з хлібного фронту, зраднику партії – Мегему суворе покарання» («Розгорнутим фронтом», Козелець №1, 1933); «Подурема – зривник хлібозаготівлі» («Комунар», Конотоп, №115, 1932); «Рейментарівські опортуністи зривають хлібозаготівлі» («Більшовицький шлях», Корюківка, №82, №83, 1932); «Куркульський соловей» («Шлях колгоспника», Новгород-Сіверський, №25, 1932); «Куркульських агентів вигнати з сільради» («Колективіст-ударник», Недригайлів, №18, 1932), «Авдієвська сільрада й партосередок потурають куркульській роботі» («Соціалістичне життя», Понорниця, №4, 1933), «Кулацкой агентуре нет места в партии», «Кулацкие агенты, саботажники хлебопоставок Солдатенко и Верченко исключены из партии и пролетарским судом наказаны» («Ленинский путь», Путивль, №110, 1932; №5, 1933) тощо.
На шпальтах районних газет знаходимо прямі вказівки на те, що хлібозаготівельні кампанії набували страхітливого характеру. «В кулаків лишків нема, доки їх заготовляти», – повідомляв член Сріблянської сільради Варвинського району (нині селище міського типу, центр Срібнянського району) М. В. Якименко; уповноважений Горобіївської сільради (нині село Срібнянського району) К. Коваленко, захищаючи контрактантів, обурювався: «Хліба в них немає, що ж вони будуть виконувати»; такою ж була реакція члена Сокиринської сільради (нині село Срібнянського району) М. І. Коваленка («Кулацький агент – уповноважений сільради», «Грає в кулацьку дудку», «Соціялістичний наступ», Варва, №17, №21, 1932). Заява «хліба немає» була вироком для доль низки начальників Городнянського («Комунар», Городня, №212, 1932), Дмитрівського («Колгоспник Дмитрівщини», Дмитрівка, №10, 1933), Конотопського («Комуна», Конотоп №146, 1932), Сновського («Соціалістичний наступ», Сновськ, №98, 1932), Ніжинського («Нове село», Ніжин, №22, 1932), Шосткинського («Зоря», Шостка, №18, №89, 1932), Середино-Будського («Конопляр С-Будщини», Середина-Буда, №61, 1932) та інших районів.
Прогнозована доля тих керівників, які на партзборах, пленумах сільрад повідомляли, що збіжжя з голодуючих сіл вивозити не можна та відмовлялися застосовувати «законні» репресії, перешкоджали вивезенню хліба з сільрад («Куркульський агент з партійним квитком», «Ще не розбито куркульського опору в хлібозаготівлях» («Колективіст Буринщини» Буринь, №118, №120, 1932); «Зламати хребет куркульському опорові» («Червона Носівщина», Носівка, №119, №120, 1932; «Підкуркульників, зривників хлібозаготівель – до судової відповідальності» («Конопляр С-Будщини», Середина-Буда, №97, 1932); «Зривника хлібозаготівлі покарано» («Прапор комуни», Бахмач, № 53, 1932).
Певне місце на сторінках періодичних видань відводилося трактуванню «розбазарюванню та привласненню колгоспного хліба», «незаконного витрачання продуктів», «незаконного списування продуктів» – діям, що розцінювалися радянською владою як кримінальні, насправді ж були виплатами колгоспникам за уже відпрацьовані трудодні. Справи голів, секретарів, рахівників, комірників сільрад та колгоспів, які дозволили собі слабкість заплатити за здійснену роботу голодним селянам, були передані до суду під формулюванням «зрив господарчо-політичних кампаній». Під заголовками «Про стан Лукашівського колгоспу ім. Сталіна» («За суцільну колективізацію», Бобровиця, №91, 1932), «Повернути розкрадений і незаконно розданий хліб» («Поліський комунар», Короп, №7, 1933), «Клясового ворога викрито» («Нове село», Ніжин, №126, 1932) знаходимо масу інформаційних повідомлень про такі «злочини» проти радянської влади.
Загалом важко порахувати кількість статей у пресі, у яких районні працівники та сільські активісти ухиляються та відмовляються від роботи з хлібозаготівель. Очевидно що місцева періодика, дотримуючись балансу в подачі позитивної і негативної інформацій, висвітлила далеко не всі подібні випадки. Проте, показовими є витримки «Із звітної доповіді тов. Горлова за роботу РПК» Бобровицького району від червня 1932 р. Згідно з наведеною у ній статистикою, за звітний рік у районі було притягнено до відповідальності та виключено з партії: 15 осіб (або 20,8% усієї кількості виключених) за викривлення лінії партії; 13 осіб (або 15,3%) за прояви правого ухилу на практиці; 5 осіб (6,5%) за партійну невитриманість та дезертирство з роботи та 5 осіб (6,5%) за зв’язок з чужим елементом. Таким чином, більшість виключень з партії у районі було у зв’язку з «проявом правого ухилу і лівих закрутів», до того ж окремо відзначалися керівники Ново-Басанського, Рудьківського та інших партосередків, що «вперто відмовлялися визнати помилковість своїх явно опортуністичних дій» («За суцільну колективізацію», Бобровиця, №53, 1932).
Отже, партійно-радянське керівництво повністю контролювало редакційну політику місцевої преси. Районна періодика спонукала людину до ухвалення потрібного рішення, постійно тримала в напрузі, а каральна репресивна система позбавляла можливості вчинити інакше. Загалом, особи, які відмовилися від злодіянь проти голодних селян підлягали висміюванню, цькуванню та покаранню на рівні із «куркулями», «глитаями», «петлюрівцями», проти яких мали «боротися». Показовим є повідомлення районної газети Іваницького району від середини листопада 1932 р., про занесення на «чорну дошку» активістів села Іваниці за «ганебну роботу на кутках по хлібозаготівлі» («Соціалістичний наступ», Іваниця, №81, 1932). Такий репресивний захід демонстрував найнижчим ланкам виконавців хлібозаготівель небезпеку непокори.
Таким чином, на час Голодомору в підрадянській Україні склалася та активно функціонувала мережа районної періодики, яка нині є цінним допоміжним джерелом у вивченні подій 1932–1933 рр. Шпальти районних газет містять значний інформативний потенціал про перебіг хлібозаготівельних кампаній, зокрема, і про їх низових виконавців. Газетні матеріали не тільки висвітлюють настрої та моделі поведінки учасників проведення хлібозаготівель, а й загалом допомагають осягнути трагедію вибору особистості під час Голодомору.
Список використаної літератури:
- Костів М. Хлібозаготівельна кампанія 1932 року на Чернігівщині (за матеріалами місцевої преси). – Збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції «Штучні голоди в Україні в ХХ столітті» (Київ, 16 травня 2018). – С. 165-170.
- Cипченко І. Районна преса Сумщини 30-х рр. ХХ ст. як засіб ідеологічного впливу на маси // Образ. – 2015. – Вип. 1. – С. 130-137.
- Сипченко І. Феномен «ворога народу» у місцевій пресі Сумщини 30х рр. ХХ століття: особливості культивування та еволюція образу // Образ. – 2014. – Вип. 15. – С. 122129.
- Тимошик М. Місцева преса як чинник комунізації та денаціоналізації українського села довоєнної доби // Сіверянський літопис. – 2016. – № 4. – С. 164-178.
- Тимошик М. Районні газети як організатори сількорівського руху в умовах ствердження в Україні комуно-більшовицької системи // Сіверянський літопис. – 2017. – № 4. – С. 215-222.
References:
- Kostiv, M. (2018) Grain procurement campaign 1932 in Chernihiv region (on the basis of local press). Proceedings of the International Scientific Conference “Artificial famines in Ukraine in the twentieth century”,165-170. [In Ukrainian].
- Sypchenko, I. (2015). The press of Sumy region in 30’s years of. Twentieth century as a means of ideological influence on masses. Obraz, 1, 130-137. [In Ukrainian].
- Sypchenko, I. (2014). The phenomenon of «enemy of the people» in the local press of Sumy region in 30’s of the twentieth century: the peculiarities of cultivation and evolution of the image. Obraz, 15, 122-129. [In Ukrainian].
- Tymoshyk, M. (2016). Local press as the way to communise and denationalise a Ukrainian village in a pre-war period. Siverianskyi litopys, 4, 164-178. [In Ukrainian].
- Tymoshyk, M. (2017). Local press staff: experiencing lessons of totalitarian journalism. Siverianskyi litopys, 4, 215-222. [In Ukrainian].
EXISTENTIAL CHOICE OF LOCAL EXECUTANTS OF GRAIN PROCUREMENTS DURING THE HOLODOMOR
(ON THE MATERIALS OF THE CHERNIHIV REGION’S LOCAL PRESS)
The article deals with the problem of the existential choice of local executants of grain procurements during the Holodomor. Attention has been drawn to the local newspapers of Chernihiv region as a source of exploring existential choice of a person in 1932-33. The features of the regional press of the Chernihiv region in 1932-33 were analyzed. Much attention is given to subject and content of the published materials in the local newspapers. It was established that the regional press’s materials are mainly devoted to those people who have best implemented in life the Communist Party’s policies and to those who have implemented them worst. In this way, the press are captured the existential choice of the individual, and reflected the moods and behavior of local executants of grain procurements. It should be noted that the district press almost did not cover the reasons why the person acted in one or another way, it only records the final fact of choice. Despite this, regional newspapers help to understand the depth of the tragedy of personality choices during the Holodomor.
Key words: Holodomor, local executant, grain procurements, existential choice, local press, Chernihiv region.
Друкується за:
Лук’янець. К. Екзистенційний вибір низових виконавців хлібозаготівель під час Голодомору за матеріалами районної преси Чернігівської області // Проблема екзистенційного вибору під час Голодомору-геноциду: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (20 листопада 2019 р.). Київ, 2020. С. 243–253 (0,7 арк.)