Старший науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору сьогодні дав інтерв’ю для передачі “Доброе утро, Крым!” на радіо “Крим.Реалії” з Сергієм Мокрушиним про те 23 лютого – свято чи трагедія.
Нагадав, що 23 лютого 1918 року реально відбулося:
– “День капітуляції Росії”: радянська Росія отримала ультиматум від Німеччини щодо визнання незалежності України, Фінляндії, країн Балтії, низку економічних та інших умов і голова РНК Росії В. Ульянов-Ленін переконував членів свого уряду прийняти їх. 24 лютого умові Німеччини були прийняті.
– “Кримский день скорботи і пам’яті Номана Челебіджіхана”: цього дня у Севастополі під час чергової хвилі червоного терору одним з перших ліворадикали розстріляли першого демократично обраного муфтія мусульман Криму Номана Челебіджіхна (1885-1918), який також був співголовою Першого Курултаю, першим головою Кримськотатарського національного уряду, автором національного гімну “Ант Еткенмен” (“Я поклявся”), одним із зачинателів сучасної кримськотатарської реалістичної та романтичної прози, співорганізатором і лідером кількох кримськотатарських громадських і політичних організацій.
“День скорботи і пам’яті депортації вайнахів/ночхе”. Окрім того 23 лютого 1944 року розпочалася за рішенням ДКО СРСР депортація чеченського та інгушського народів, під час якої було виселено у Казахстан і Киргизстан майже пів мільйона людей. Трагічним символом цієї геноцидної акції стали події в с. Хайбах, де через снігопад і загрозу зриву графіку вивизу кілька сот людей було спалено заживо:(((
Звісно, торкнулися і питання формування радянського міфу, який перетворив день ганебного відступу під Нарвою спочатку у героїчний спротив німецьким окупантам, а потім навіть у героїчну перемогу над німецькими загарбниками під Псковом і Нарвою. До речі, направлений на захист нарвського напрямку нарком з морських справ моряк-балтієць Дибенко опинився аж за кілька сот кілометрів у Самарі, за що був навіть на деякий час виключений із РСДРП(б). Дату радянського свята намагалися прив’язати спочатку до проголошення декрету про створення Червоної армії (насправді, проголошений у січні 1918 р.), а під час боротьби Сталіна із Троцьким вже до подій під Псковом і Нарвою. У 1920-1930-х рр. у СРСР свято мало насамперед армійський характер – вітали військових, а потім набуло гендерного характеру. На переламі 1980-1990-х рр. воно почала втрачати популярність і сьогодні у більшості незалежних держав, які вийшли із складу СРСР, не відзначається
