Демограф Арсен Хоменко: «причина смерті – розстріл»
22 березня 1939 р. у Харкові було страчено відомого українського статистика і демографа, ученого, одного з фундаторів прикладної демографічної науки в Україні – Арсена Петровича Хоменка. Тричі його оминав «караючий меч» репресивних органів більшовицького режиму, навіть у 1935 – 1937 рр., коли ліквідовували «колишніх петлюрівців», уцілілих боротьбистів. Причиною арешту, нестерпних катувань у розстрілу казематах НКВС УРСР українського демографа став невтішний для Сталіна підсумок всесоюзного перепису населення 6 січня 1937 р. Він зафіксував катастрофічні наслідки Голодомору в українських селах – близько 8 млн осіб. У 1937 р. розстріляли провідних статистиків Управління народногосподарського обліку (до 1932 р. Центральне статистичне управління УСРР), керівників обласних статистичних бюро, обліковців. Репресій зазнали директор Демографічного інституту Михайло Птуха, його молодший колега Ю.Корчак-Чепурківський, яких піддали тортурам, тримали у слідчому ізолятору і таборах Гулагу.
Арсен Хоменко, якщо оцінювати його політичну діяльність та ідейні переконання, належав до націонал-патріотичного крила українського визвольного руху. Він народився 27 червня 1891 р. у Батурині Чернігівської губернії – столиці козацької слави і смутку, які формували його світоглядні уподобання. Освіту здобував у Черкаській гімназії (1901 – 1909), на фізико-математичному (1909 – 1911) та юридичному факультетах Київського Університету Св. Володимира. Учасник Першої світової війни (1914 – 1916), свідомо пристав до партії українських есерів (боротьбистів), воював у війську Української Народної Республіки. Після ліквідації партії у 1920 р. полишив політично-ідеологічні справи, захопився науково-професійною діяльністю.
На початку 1920-х рр. Хоменко працює у губернському статистичному бюро Харківщини. 31 травня 1922 р. його арештували чекісти Харківського губернського відділу ДПУ УСРР, але на клопотання керівництва ЦСУ УСРР звільнили. Він особисто займався упорядкуванням матеріалів перепису населення 1920 р., визнав, що «…найбільшою хибою у роботі державної статистики є недостача відомостей про природний рух населення», позаяк повний його облік мали лише 49% округових бюро. Його наукові реконструкція демографічної статистики жертв ленінського людомору 1921 – 1923 рр. в Україні виявилася «…новиною не тільки в Україні, але і в цілому Союзі». Статистик і демограф Хоменко розробив програму вибіркового обстеження селянських господарств із «суто демографічного питання», склав локальну таблицю народжень і смертності, починаючи з 1921 р., відстежив інтенсивність смертності в округах УСРР. У науково-аналітичних статтях за 1923 – 1925 рр. викрив недоліки демографічної статистики, особливо щодо «…кількості населення в сучасному і за минулих років». Упорядковуючи матеріали міського перепису населення 1923 р., зазначив відносний недооблік через недостатнє «реєстрування всіх випадків народжень» в УСРР.
Упродовж другої половині 1920-х рр. радянський службовець ЦСУ УСРР Хоменко часто висловлював «окрему думку», тобто мав власне професійне тлумачення явищ. У 1926 р. виділив причинно-наслідковий зв’язок «…між смертністю українського населення та умовами соціально-гігієнічної обстановки, санітарного побуту і економічних взаємовідносин». Науковий підтекст виявився значно радикальнішим, адже йшлося про залежність рівня смертності від соціально-економічних факторів впливу. Він критично оцінював прикладні можливості «так званих загальних і спеціальних коефіцієнтів смертності», тому закликав демографів обережно ставитись до цієї «недосконалої зброї». Класичні коефіцієнти мали ефект «сили» смертності за умови сталої кількості наявного населення, а спеціальні коефіцієнти стосувалися рівнів смертності серед різних вікових груп. Учений і статистик-практик не заперечував їх прикладного застосування, але не ідеалізував.
Український демограф Хоменко системно і послідовно вивчав матеріали всесоюзного перепису населення 17 грудня 1926 р. на території УСРР. Він особисто упорядковував його статистичні матеріали, вважав, що «…за ними дуже важко буде простежити зміни, що утворилися уже за радянських часів, та виявити тенденції, властиві саме нашій добі». Перепис зафіксував загальну кількість населення в УСРР – 28,8 млн, з яких 23,6 млн сільського та 5,2 млн міського. Тоді ж нагадав, що «…загальні коефіцієнти народженості, смертності і приросту (відношення абсолютного числа народжених і померлих до круглого числа людності, звичайно 1000) дають змогу тільки зафіксувати загальний ефект процесів, але ніяк не виміряти їхню силу». Застереження доволі слушне, яке варто брати до уваги сучасним дослідникам, які вивчають демографічні наслідки Голодомору. Опираючись на офіційну статистику, Хоменко намагався з’ясувати «конкретні коефіцієнти інтенсивності народжень, смертності, відтак і «природного приросту» для окремих років. Для їх прогнозування і реконструкції «демографічній статистиці доводиться будувати гіпотези», але щоб виявити «закономірність у динаміці явищ», знаходити «…формулу, що найстисліше й найближче відповідає цій закономірності». Критерієм гіпотетичного прогнозу учений і практик статистичної справи вважав «реальну дійсність», які могли відтворити демографічні переписи населення. У 1927 р. він спрогнозував його загальну кількість в УСРР на 1932 р. – 31,6 млн осіб, опираючись на «нашу гіпотезу», яка «…передбачає повільне зменшення темпу зростання населення для ближчих уже років». Дуже сміливий висновок для доби сталінської реконструкції народного господарства, яка була орієнтована на позитивні звершення.
Наприкінці 1920-х рр. А.Хоменко уклав кілька статистичних щорічників, у яких ототожнює термін «національність» з «етнографічним складом населення», визнає українців нацією, хоч «…далеко не всі українці об’єднані одною державою». Не приховував власні світоглядні, ідеологічні та політичні уподобання і національні пріоритети. Виокремлення національного складу сільського населення, яке він здійснив з працівниками ЦСУ УСРР – вагомий внесок до скарбниці демографічної справи в Україні.
26 вересня 1928 р. Хоменко розробив аналітичну довідку «Основні демографічні показники для перспективного плану» з матеріалами для службового користування («Населення і робоча сила», «Перспективи росту населення і робочих ресурсів України у найближчі п’ять років»). Користуючись службовою статистикою, український демограф дійшов сумного висновку: «…плодовитість населення України доволі швидко і цілком систематично падає». Ось вам і «соціалістична реконструкція» з її соціально-демографічними наслідками. Прогнози щорічного приросту населення в УСРР, які належали А.Хоменку, також виглядали без особливого ентузіазму: у 1930 р. 694 тис., у 1931 р. 692 тис., у 1932 р. 678 тис., у 1937 р. 661 тис. осіб. Демографічного прориву не сталося. Сталін сподівався на щорічний приріст населення в обсязі цілої Фінляндії. Однак реальні соціально-демографічні процеси в УСРР свідчили про загрозливу тенденцію зменшення народжувань, відтак і потенційного зростання смертності.
У 1929 р., коли на півдні України прокотився локальний голод, а примусова колективізація обмежувала соціально-репродуктивні функції селянської родини, Хоменко висловив чергове застереження: якщо «…не зростатиме народжуваність, то швидко почне кількість померлих перевищувати кількість народжених, не буде приросту, буде убиток, зменшення людності». Учений визнав «зменшення абсолютної кількості народжень» історичним фактом, який наприкінці 1929 р. став «небезпечним явищем». Сміливо наголошував на зменшенні кількості народжень у першій половині 1928 р., яка і «далі невпинно відбувається». Врахувавши його відверті висловлювання на службових нарадах та політичне минуле колишнього «боротьбиста», Хоменка звільнили з ЦСУ УСРР весною 1930 р.
Досвід і знання, набутий в органах державної статистики, знадобилися йому на посаді керівника демографічної групи при Соціальній секції економічно-статистичного сектору Держплану УСРР. Діяльність групи, за визначенням Хоменка, спрямовувалася «головно московським планом», а тому «…ніяких самостійних зведень, поза московським планом, робіт група не веде, крім розробки матеріалів перепису 1926 р.». 6 липня 1930 р. «комісія з чистки апарату Держплану» визнала, що він «…не ізжив остаточно політичних есерівських поглядів, не може керувати роботою демографії, тому що недооцінює політичного значіння цієї роботи». Його не запрошували на відповідальну державну службу.
У 1931 – 1935 рр. А.Хоменко працював в Українському державному інституті охорони здоров’я, займався прогнозом руху населення в УСРР. Політичні попередження справили певний вплив на його подальшу професійну діяльність. Він став обачнішим, менш ініціативним, але прискіпливим у розрахунках. У 1931 р. учений опублікував попередні підсумки аналітичних розробок руху населення на другу п’ятирічку. Він спростував власний прогноз 1927 р. про 4% щорічного приросту, але підкреслив «…дуже великий природній приріст людності мало на 2% на рік». Однак, професійне брало гору над політично ситуативним. Учений не уникає висвітлення загрозливих тенденцій, які тоді з’явилися в Україні. Він пише, що «…абсолютна кількість померлих незабаром може перебільшити кількість народжених і тим самим спричинитися до заміни прибільшення на зменшення людності, навіть на рівні стабільності». Спад динаміки народжень пояснив «перебудовою побуту» і «тимчасовими труднощами перехідної доби», але водночас зазначив, що «…послідовний спад народимості може викликати стільки небажаних ускладнень і негативних наслідків в дальшому житті суспільства, навіть і за умов соціалізму, що не можна заперечувати необхідності своєчасно звернути на нього увагу». Фактично він попереджав владу про назрівання соціально-демографічної катастрофи.
Союзне керівництво знало про негативні тенденції у царині соціально-демографічних явищ. 4 травня 1932 р. начальник ЦУНГО (Центральне управління народногосподарського обліку) СРСР В.В.Осинський повідомив уряд про зменшення народжень у 1926 – 1931 рр.: умістах у 2 рази, в окремих з них «ми маємо замість природного приросту спад», а на селі до 25%. Хоменко попереджав про подібні явища значно раніше, першим вказав на залежність рівня дитячої смертності від темпів колективізації селянських господарств, відмінності між смертністю на хуторах та у великих селах. У заможних селянських господарствах, на хуторах рівень смертності був значно меншим, а в районах суцільної колективізації вищим від решти місцевостей. Ніхто з його колег-демографів не звертав уваги на подібні причинно-наслідкові зв’язки.
У статті «Людність УСРР у перспективному обчисленні», яка вийшла у1932 р. А.Хоменко виклав власний гіпотетичний прогноз загальної кількості населення на 1937 р. – 35,6 млн осіб, обравши за показник рівень народжувань 1926 р. Його колега Ю.Корчак-Чепурківський, дослідивши прогноз А.Хоменка, визнав цю «цифру дуже близькою до дійсного числа народжених у 1937 р.». Цифра 35 млн зустрічається також у матеріалах кримінально-архівної справи начальника УНГО УСРР О.М.Асаткіна, звинуваченого у фальсифікації матеріалів перепису то розстріляного 2 вересня 1937 р.
Гіпотетичний прогноз Хоменка «спростували» катастрофічні наслідки Голодомору. Попередні підсумки Всесоюзного перепису населення 6 січня 1937 р. зафіксували загальну кількість населення УСРР – 27,9 млн осіб. Отже, різниця між його гіпотетичним прогнозом та реально встановленою кількістю населення становила 7,7 млн осіб. Вони є жертвами Голодомору-геноциду. Матеріали перепису населення 1937 р. викликали гнів та обурення у самого Сталіна. Організаторів перепису в УСРР репресували. 27 лютого 1938 р. до каземату НКВС у Харкові потрапив також Арсен Петрович Хоменко. 22 березня 1939 р. його підступно і несправедливо стратили, зазначивши у довідці про смерть: «причина смерті – розстріл».
Література і джерела до теми
- А.Х. Дані обслідувань становища реєстрування громадського стану на Україні (15-го травня 1923 року) // Статистичний Бюлетень. – 1922. – №21. – С.39.
- А.Х. Природній рух сільського населення України (По даних весняного опросу 1923 року) // Там само. – 1923. – №20. – С.26.
- А.Х. Попередні підсумки природного руху населення України в 1922 – 1923 року // Там само. – 1923. – №22. – С.29 – 30.
- Хоменко А. К вопросу об эволюции смертности на Украине // Профилактическая медицина. – 1926. – №10. – С.111 – 112.
- Хоменко А. Перші підсумки демографічного перепису 1926 року // Червоний шлях. – 1927. – №2. – С.135 – 136.
- Хоменко А. До питання про майбутній темп росту населення України (за матеріалами демографічного відділу ЦСУ України) // Червоний шлях. – 1927. – №7 – 8. – С.187.
- Хоменко Арсен. Національний склад людності УСРР. Популярний нарис за новітніми статистичними даними. – Х.: ДВУ, 1929. – 69 с.
- Національний склад сільського населення України (за національністю господарів). Попередні підсумки Всесоюзного перепису населення 1926 р. Статистика України №96. –Х., 1927. – 89 с.
- ЦДАВО України. – Ф.337. – Оп.1. – Спр.7478. – Арк.15
- А.Х. Про сучасну народженість на Україні // Радянський статистик. – 1929. – 8 лютого.
- ЦДАВО України. – Ф.539. – Оп.16. – Спр.545. – Арк.10.
- Хоменко А. Сучасна родимість на Україні // Профілактична медицина. – – №2. – С.19.
- Хоменко А. Людність УСРР у перспективному обчисленні // Профілактична медицина. – 1932. – №11/12. – С.47.
- Хоменко А. Темпи спадання дитячої смертності в УСРР на початку 1-ої п’ятирічки // Профілактична медицина. – 1935. – №8/9. – С.94.
- Галузевий державний архів Служби Безпеки України. – Спр. 0-24112. – Арк.170, 382.