Публікації

ДО ІСТОРІЇ ДЕРЖАВНОГО ТЕРОРУ  У 1932 р.

Р.Подкур.

Провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору

Й. Сталін був переконаний про петлюрівській спротив хлібозаготівлі. Тому вимагав жорсткого придушення найменших спроб її невиконання. Відповідні вказівки були надіслані із союзних відомств по лінії  міліції, прокурорських і судових органів, апаратів ГПУ УСРР. Поплічники кремлівського режиму із заповзяттям почали їх виконувати. Згідно із даними наркомату юстиції УСРР станом на 1 грудня 1932 р.  по «хлібозаготівельних» кримінальних справах засудили 36 тис. осіб (Див.: Романець Н. Репресивна політика радянської влади в українському селі (1925–1939 рр.) . – Кривий Ріг, 2014. – С.164). Із згаданої чисельності упродовж серпня – листопада 1932 р. співробітники ГПУ УСРР направили до судів кримінальних справ на 16781 особу, із них 11338 осіб за «крадіжки, розбазарювання і приховування хліба» (Див.: Розсекречена пам’ять: Голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ҐПУ–НКВД. – К.: Вид. дім «Стилос», 2007. – С.349–350).

Місцеві апарати ГПУ УСРР відігравали одну із ключових ролей у розгорнутій репресивній кампанії стосовно осіб, які протидіяли хлібозаготівлі. Іноді арешти виявляли несумісні із більшовицькими ідеологічними засадами ситуації. Зокрема, начальник обліково-статистичного відділу ГПУ УСРР М.Букшпан 8 грудня 1932 р. проаналізував наявні статистичні дані про боротьбу органів ГПУ із «сільським терором». Він зазначив, що за 1 січня – 1 листопада 1932 р. по лінії «сільського терору» відкрили кримінальне провадження по 425 справах на 1187 осіб, із них вже заарештували 1160 осіб. Несподіваним став аналіз соціального складу сільських терористів – 69% виявилися із соціально близьких більшовикам прошарків (робітники, колгоспники, бідняки і середняки) і лише 23,2% становили так звані куркулі. Така ситуація свідчила, що проти колективізації виступила навіть соціальна опора російських більшовиків в українському селі. Звичайно, що менше двох тисяч «сільських терористів» за десять місяців 1932 р. із мільйонів селян – це не масштабний спротив, але Й. Сталін розумів, що це лише верхівка айсбергу активного прояву невдоволення  селян. Він пам’ятав чисельні повстання 1930 – 1931 рр., коли активний збройний опір суцільній колективізації чинили сотні тисяч українських селян.

Але боротьба із «сільськими терористами» була лише одним із напрямів агентурно-оперативної діяльності. Відчуваючи глибинний спротив хлібозаготівлі, Кремль вимагав проведення масових арештів усіх без виключення осіб, які чинили спротив хлібозаготівлі. У пік хлібозаготівельної кризи апарати ГПУ УСРР на виконання  постанов ЦК КП(б)У  «Про заходи із посилення хлібозаготівлі» від 30 червня 1932 р. і «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» від 18 листопада 1932 р., що були ухвалені під тиском В. Молотова,  розпочали у двадцятих числах листопада 1932 р. масову операцію по «ліквідації куркульсько-петлюрівського і контрреволюційного елементу». Упродовж кінця листопада – грудня 1932 р. співробітники ГПУ УСРР проводили масові арешти. До 10 січня 1933 р. вони заарештували 19224 осіб, із них 8344 колгоспників, 8493 одноосібників.

Ця масова операція відбувалася під повним контролем поплічників Кремля із ЦК КП(б)У та обкомів партії. Оскільки 27 листопада 1932 політбюро ЦК КП(б)У надіслало обкомам партії директиву, де констатувало масовий опір і саботаж хлібозаготівлі у багатьох колгоспах. Очільники ЦК КП(б)У вимагали «вилучити» із колгоспів організаторів саботажу і притягти їх до судової відповідальності. У першу чергу під арешт підпадали «члени партії з числа керівних посадовців колгоспу, які переродилися, допомагають куркульству» – рахівників, комірників, завгоспів і вагарів. Комуністів, «які допомагають обманювати державу та організують саботаж хлібозаготівлі», пропонувалося судити особливо суворо. Секретарі обкомів партії спільно з начальниками обласних відділів ГПУ зобов’язувалися зібрати найбільш серйозні справи з арештів членів правлінь колгоспів, провести по них прискореним порядком суди з найсуворішими вироками. Крім цього, виключених з партії комуністів, перш за все керівних сільських і районних працівників, належало вислати як «політично небезпечний елемент». У деяких районах репресії охопили до 28% правлінь колгоспів. Водночас, із сіл вивозили все збіжжя з насіннєвими фондами включно. Така політика мала продемонструвати, «що радянська влада вміє нещадно розправлятися з організаторами саботажу хлібозаготівлі, з куркульськими елементами та їхніми поплічниками».

Такі масштаби арештів нагадували масові операції під час Великого терору 1937 –1838 рр. Тому дослідникам Великого терору варто задуматися не лише про тяглість, а  вироблення/апробацію методики проведення масштабних арештів і засуджень за короткий темін.